fbpx
Історії з життя
— Я забороняю тобі донечко за нього заміж виходити. – заявила Олені матір, – А ти, – глянула грізно на майбутнього чоловіка дочки, – аби і на поріг до нас більше не з’являвся

— Я забороняю тобі донечко за нього заміж виходити. – заявила Олені матір, – А ти, – глянула грізно на майбутнього чоловіка дочки, – аби і на поріг до нас більше не з’являвся.

Оленка ніколи не була красунею. Ні, навіть не так! Оленка була настільки некрасивою, наскільки це узагалі можливо. Звісно, тато і мама казали, що не у вроді щастя. Їй з дитинства нашіптували, що кавалерів матиме безліч, адже вона з князівського роду.

Мама особливо тим пишалась. Особливо маму радувало прізвище: Романова.

— Ми маємо ріднею усю Європейську знать, – любила вона повторювати, в’яжучи таткові шкарпетки.

Хоч і були вони князі у десятому поколінні, а жили таки бідно. Батьки не брались за абияку роботу, їм подавай достойну. А якою мусить бути та достойність, вони і самі не знали. Тому Оленка ходила три роки поспіль у одному і тому ж платтячку.

З Остапом вона познайомилась геть випадково. У трамваї у неї поцупили гаманець і вона так гірко ридала, що молодик одразу запропонував свою допомогу. Він провів її до будинку і навіть, ромашки дорогою купив – аби трохи потішити Оленку.

Наступного дня він знову чекав Оленку з букетом ромашок. І ще через день. Оленка все дивувалась, що він у ній знайшов, а він не міг зрозуміти, чому така розумна і добра дівчина досі одна. Уже за рік молодята вирішили одружитись.

— Ви, молодий чоловіче, хто? Якого роду? Чи маєте освіту? Ми князівського роду, абикого у родину не приймемо. Як ваше прізвище?

— Гнилозубенко! – сказав Остап.

Оленчина матір зблідла. Ухопила з полиці пляшечку, накрапала собі у ложечку. Потім побілівшими устами процідила:

— Я забороняю тобі донечко за нього заміж виходити. – заявила Олені матір, – А ти, – глянула грізно на майбутнього чоловіка дочки, – аби і на поріг до нас більше не з’являвся.

Уже двадцять років з того часу минуло. Оленка щаслива зі своїм Остапом Гнилозубенком. Так, іноді з її прізвища геть не виховані люди сміються, але Оленка вже давно навчилась на те не звертати уваги. Ростуть два сини легені у злагоді мирі. А з батьками після тієї розмови більше і не спілкувались. Остап тоді узяв Оленку за руку і в чому була, забрав з дому.

А Романові і досі живуть, як і жили. Переказували сусіди, мама Оленчина вихвалялась, що через інтернет зв’язалась із родичами з-за кордону.

— На колінцях Оленка ще приповзе. Прощення просити буде.

Але князівська родина мабуть не дуже новим родичам зраділа. Принаймні нічого у житті Романових не змінилось. Живуть, як і жили.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

facebook