fbpx
Без категорії
– Я зайду першим, через кілька хвилин рушай слідом. До тітки Пріськи на лавці – ні слова, носа задерла й чеши на третій поверх, а як щось запитає, то скажи, що перевіряєш лічильники води, чи ще щось збреши… Бо то таке, що нікого не пропустить, а потім по місту язиком різні брехні розпускає

Світлана не могла відірвати своїх очей від чоловіка у маршрутці, який сидів за кілька посадочних місць від неї:

– Десь я уже бачила оцю родимку на щоці, а такі світло-сині очі були лише у мого Максима…

Від спогадів, які калейдоскопом промайнули у голові, мало не підскочила на сидінні. Це ж і є її колишній кавалер – Максим! Її перше кохання. Звісно, що не такий стрункий та рожевощокий, як був у молодості, але ще, як для сорокарічного чоловіка, досить привабливий.

Проїхала свою зупинку, продовжуючи розглядати Максима – нічого не сховалося від її пильного погляду. Почав сивіти, відростив живoтика, руки в мозолях… Воно й не дивно, напевно – купа дітей, сімейні турботи. Дружина, мабуть, зовсім нікудишня попалася, бо теніска поганенько випрасувана, а може сам прасував? Штани якісь старомодні, але охайні, а на куртці величезна масна пляма. Не пощастило із дружиною, не слідкує за чоловіком.

Той відчув, що молодиця не зводить із нього очей, демонстративно відвернувся до вікна, щось пробурчав, але жінка продовжувала дивитись.

«Якщо вийде на зупинці, то піду слідом, запитаю як живе, цікаво, чи хоч впізнав мене? Це ж скільки ми із ним не бачилися? Років двадцять чи, може, й більше?», – думала.

Той вовтузився на сидінні, а потім звернувся до молодиці:

– Бачу, що ви не проти пoзнaйoмитися зі мною, золотих гір не обіцяю, але у себе вдома кавою з тістечками пригощу. Якщо треба буде, то знайду щось міцніше…

Світлана подумки:

– Парубком ти не таким сміливим був, бoявся й очі на дівчину звести, а із роками набрався досвіду! Як товаришували, то кілька тижнів натякала, щоб мене у кіно запросив, а тепер відразу додому ведеш! Значить, дружини немає.

Той неначе відгадав її думки:

– Дружина в санаторій поїхала, кілька днів без неї розкошую. Вчора їздив у cауну з друзями, сьогодні домовився із кумами посидіти біля річки з пивoм та шашликами, але якщо зустрів таку милу жіночку, то пивo почекає…

Світлана мовчки йшла за Максимом й думала над тим, що поки що немає сенсу зізнаватися, що вона ота сама дівчина з його молодості, яку так часто проводжав до студентського гуртожитку, із якою будував так багато планів, але потім одружився на якійсь Вальці, бо та виявилась багатою нареченою.

Зрозумівши, що молодиця не проти делiкатних стoсунків, її супутник пожвавішав, узяв Світлану під руку й попрямував під вікна п’ятиповерхівки:

– Я зайду першим, через кілька хвилин рушай слідом. До тітки Пріськи на лавці – ні слова, носа задерла й чеши на третій поверх, а як щось запитає, то скажи, що перевіряєш лічильники води, чи ще щось збреши… Бо то таке, що нікого не пропустить, а потім по місту язиком різні брехні розпускає.

Невдовзі обоє були у Максимовій кімнаті. Раптом двері відчинилися й на порозі з’явилася якась підстаркувата жінка. Максим перелякано кинувся до неї:

– А чому це вам, мамусю, вдома не сидиться?

– Обіцяла своїй дочці, що буду доглядати зятя, ось борщику гаряченького принесла, може щось треба попрати? – запитала.

Лише тепер помітила, що у кімнаті нeзнaйома жінка.

Світлана, мало не розреготалася в душі: «Злякався, аж ноги трусяться! Може сказати, що кoхaнка?» Проте пожаліла стареньку. Дістала із косметички окуляри, й почала порпатись у сумочці, а, вийнявши свій робочий зошит, почала його гортати…

– Перевірка водяних лічильників! У вас, шановні, борг аж тисяча п’ятсот гривень! Негайно сплатіть, інакше накладу пломбу.

Максим, підштовхуючи Світлану до дверей, прошипів:

– Пані, завтра оплачу.

Теща почала нервово порпатись у кишенях:

– Наче у тебе завтра гроші з’являться…Ось тут є п’ятсот гривень, ще двісті, ще якісь, дитинко… Ось тисяча чотириста, завтра він решту донесе. Особисто прослідкую!

Читайте також: У столиці вона залишила все: однокімнатну квартиру на Борщагівці дочці із зятем, посаду в банку молодшій і «зубатішій» колежанці. Отак, одним махом, зібрала валізи, кота під руку – і в безстрокову відпустку в село

Взявши гроші, Світлана вислизнула із квартири й дременула геть. Максим не відразу зрозумів, що сталося, а оговтавшись, побіг слідом.

Жителі п’ятиповерхівки з острахом спостерігали за сусідом, який вихопив із рук тітки Пріськи ціпок і почав бігати навколо будинку, зазираючи в усі закутки, й нeцeнзурно лаючись. Довелося сердешного зв’язати, щоб не наробив дурниць. Той сіпався у різні боки й бубонів:

– Афepистка, афepистка!

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook