fbpx
Історії з життя
Я зайшов до супермаркету за покупками. Рідко буваю в цьому магазині, але сьогодні довелося заскочити. Купив шинку, пляшку ігристого і хліб. На касі було порожньо. “Велика” касирка механічно провела всі мої продукти і, змахнувши чубчик знайомим рухом, вказала суму. І тут я придивився до неї уважно. Щось в її зовнішності було дуже знайомим і неймовірно близьким. Я глянув на бейджик і застиг

Я глянув на бейджик і застиг. Анна Шостак. Невже це моя Аня?

– Привіт, Анько! Це ти? – запитав я. Жінка підняла на мене очі, примружилася і посміхнулася.

– Привіт, Олексію! Рада бачити! А я твою колонку читаю! Ти молодець!

Я розгубився. Переді мною пробігла вся юність і молодість. Ми зустрічалися тридцять років назад. Аня вчилася в музичному училищі. У неї були великі зелені очі, коротка стрижка і довгі ноги. Вона так красиво крокувала в своїй міні-спідниці, що всі чоловіки, які йшли нам назустріч, повертали голови. У Ані було темне волосся, великі пластикові сережки і довжелезні нігті, пофарбовані в червоний колір. Вона дуже непогано співала. Але я прекрасно знав те, що вона робить краще за свої вокальні таланти. Всі заздрили мені, адже це була моя дівчинка. А я сам не вірив у те, що відбувається, тому, що ми досі так жодного разу не обнялися. Анна перестала розмовляти про свою музику, підвела мене до кафе і сказала, що хоче їсти.

У мене було тільки 10 гривень. Мама залишила мені на тиждень, а сама поїхала на дачу. І єдине, чого я хотів, це залишити Аньку сьогодні у себе вдома. Тому, кивнув і покірно пішов за нею. Я молився, щоб цієї десятки вистачило. Анка замовила келих білого і салат. Трохи “повеселівши” вона побігла танцювати і співати на імпровізовану сцену. Всі дивилися на мене з заздрістю, всі чоловіки мріяли опинитися поряд з Анькою, а вона так завзято танцювала і сміялася…

Грошей мені не вистачило. Вона мило посміхнулася, докинула кілька гривень, і ми вирушили в темряву. В ту ніч моя мрія збулася, і струнка Анька залишилася у мене. Я ніколи не забуду того феєричного вечора. Через три місяці Аня зі мною розійшлася. Вона намагалася мені пояснити, що зустріла гідного хлопця, який працює звукорежисером і допоможе їй записати альбом, і стати співачкою. Вона навіть назву придумала. “Моє щастя”.

– Так собі назва! – сказав я і змирився. Мені хотілося хоч якось відплатити їй за це, але я поки не знав, як мені це зробити…

Я продовжив жити, став знаменитим журналістом і ось зустрів її через тридцять років на касі в “П’ятірках”. Помстився. Я навіть здачу не забрав. Навіщо? Повернув борг! Мене розпирала гордість! Два дні я ходив сам не свій, а на третій знову потрапив в “П’ятірки“. Вона відразу ж мене помітила і мило посміхнулася.

– А давай разом смальнемо! Я попрошу, щоб на касі мене підмінили. Ми вийшли на чорний вхід. Навіть через тридцять років у Ані була та завзята родзинка, яка зводила з розуму кожного зустрічного.

– Олексію, ти думаєш у мене життя не вдалося?! Я тебе розчарую! Воно у мене пройшло так, як я хотіла назвати свій альбом. Моє щастя. Я вийшла заміж двадцять п’ять років назад за дуже достойну людину. Він звичайний роботяга, але завжди з мене порошинки здував. У нас з’явилася дочка, яка зараз вже доросла. Закінчує юридичний. Внучці півтора рочки. Назвали на мою честь Анною. І я навіть стала співачкою. Я щовечора співаю своїй онучці, а вона захоплено ляскає мені в долоні! Не шкодуй мене, Олексію! У мене реально все добре! Я навіть працюю тільки через свою примху. Поки Аня в садку, підробляю недалеко пів зміни. Могла б взагалі не працювати, але не можу так… – вона хвилинку помовчала, – І пробач, що тоді у нас так вийшло!

– Але ж ти права! Страшенно права! Все добре! Я давно тебе пробачив – відповів я своєму юнацькому коханню і чмокнув її в щоку. Вона зникла за дверима, а я ще довго вдихав той солодкий запах Аньки, який хвилював
мій розум, як і тридцять років тому.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook