Я заміж вийшла три роки тому. Сама я зі столиці тут у мене квартира своя, працюю і паралельно допомагаю батькам у їхній справі невеличкій. Чоловік мій родом із села, сім’я у нього не із заможних, то ще мій тато і мама їм частенько що із техніки своєї перекидають. А нещодавно ми до них на гостину приїхали і я таке почула, що й досі не знаю, як і реагувати.
Маю я дуже хорошого чоловіка, прекрасного тата нашій донечці. Артем не тільки роботящий так іще й дуже добрий і нас із донькою дуже любить. Так, бувають у нас із ним непорозуміння, але все через мій характер. Сама потім вибачення прошу за свій язик нестриманий.
Свекри у мене теж люди хороші. Коли ми до них приїжджаємо на деньок, то прямо на руках нас носять і не знають, як догодити. Проте, частіше ми їх до себе забираємо у столицю. тут ми собі зі свекрухою влаштовуємо дівич-дні, бігаємо по крамницям і перукарням, а хлопці наші у батьків моїх на дачі відпочивають, та так, що потім довго в себе приходять.
Якось не доводилось мені за ці роки довго у свекрухи гостювати. то робота, то я при надії була. та й батькам допомагаю у вільний час. У них свій розплідник рослин і робочі руки ой як потрібні.
А того тижня ми приїхали до них знову на деньок. але машина щось зламалась, то ми мусили лишитись на довше, доки чоловік із татом її розібрали і ремонтували. Я узяла доньку і пішла у школу на дитячий майданчик, там я ізустріла ту жінку. Розмова наша мені досі із голови не йде.
Не буду всього переповідати, але ось у чому суть. Виявляється, моя свекруха у селі всім розповідає. що її син сироту собі за дружину узяв. Мовляв їздять вони у місто аби нам допомагати і саме вони нас утримують, а не ми їм допомагаємо:
— Казала мама твоя ) це про свекруху та жінка каже), що важко вам. Але ж ви теж бережіть її. Валя жінка роботяща, але не із заліза. Ти може чого не вмієш, то вчись у неї. Там чи прибрати, чи як готувати. Артем у тебе дуже хороший, але ж не можуть вони удвох усе робити. Ти хоч не вмієш, а вчись. Важко бути сиротою, я розумію, але ж ти вже доросла.
Вона говорить а я дивлюсь на неї в усі очі. Спочатку хотіла припинити те все, але потім уже цікаво стало – що там іще свекруха такого людям наговорила.
Коли ми додому із донькою прийшли я сказала свекрусі, що зустріла жінку одну, яка чомусь мене сиротою назвала, а та як засміється:
— Правильно, то я так усім кажу. Хай краще жаліють ніж заздрять. Ти знаєш які у нас в селі люди не добрі? Мало ще зурочать. Ні, ні. Правду ніхто знати не повинен.
Говорила я із чоловіком а він сміється, мовляв і сам в інституті говорив, що батьки у нього нікудишні, так і викладачі шкодували і одногрупники позичати нічого не пробували.
Не знаю, чи варто батькам моїм про все розповідати. Та й сама не знаю, як до такого ставитись. Виходить, що люди там вважають мене ледь не неробою. Так уже дивно свекруха від зурочення нас оберігає, що вона прямо вся така хороша і її син, а от я і моя родина казна-хто.
Чи все ж батькам про все розповісти? А що, якщо стосунки наші зіпсуються тоді? Чи із такою людиної їх і не потрібно мати?
14,04,2023
Головна картинка ілюстративна.