Я заміж збиралась, аж до того моменту, як моя мама не познайомилась зі сватами майбутніми. Посиділа, послухала їх і мені прямо там сказала, що заміж мене за Івана не відпустить.
Навіть передати не можу наскільки мені її слова були неприємними і несподіваними. А тепер ходжу, думаю, може й права вона?
Ми з Іваном на роботі в Польщі познайомились – разом полуницю збирали. Він там був не сам, а зі своєю родиною. У них сім’я велика – троє братів мій Іван має.
Батьки також на полі були, вони роками туди їздять.
Завдяки грошам заробленим вони дім у селі своєму великий і просторий збудували. Аж на три поверхи будова. Кажуть, що мають чотирьох синів, то буде де усім розміститись.
Іван мені одразу сказав, що сеснсу десь окрему хату купувати він не бачить. У той дім вони усі свої гроші і здоров’я вклали, тож там ми і житимемо. Для нас уже окремий вхід було зроблено. Виходило п’ять кімнат і окрема кухня із вбиральнею. Досить таки не погано, мені дуже сподобалось.
Ми з Іваном думали просто розписатись, але мама моя настояла на сватанні. Сказала, що то буде не по-людськи, якщо навіть зі сватами перед весіллям не познайомиться. Та й ідею “просто розписатись” вона не підтримувала зовсім. Казала, що не для того мене ростила, аби заміж без сукні весільної і лімузину віддавати. Мала намір сватів переконати, хоч для рідні забаву зробити.
От так місяць тому на наше подвір’я свати прийшли. Спочатку все було ніби й не погано. Насміялись від тих примовок, сіли до столу.
Знаєте, я Івана і його родину знаю давно, звикла до їхньої манери спілкування, а от мамі то явно не сподобалось.
Справа в тому, що в родині Івана так якось заведено, що в усьому і завжди його мама винна. Звісно, починає все те батько Іванів, а сини уже лиш сміються від його влучних слів. Починає щось його мама говорити, а вони можуть і не дослухати – вийти. Ну або взагалі поводитись так, ніби її в кімнаті немає.
Але живуть усі разом уже багато років. Дім збудували, синів виростили. Значить не все так погано, я так вважала.
А тут як почула моя мама оте відношення синів і батька до свахи майбутньої, то на лиці змінилась. Уже чую, що мови про весілля й немає, мама моя все більше мовчить. А коли щось сваха було почала говорити, а мій Іван щось своє її не слухаючи, мама моя аж підскочила з-за столу:
— Це ти, Рито, і собі такого життя хочеш? Ще одним килимком у який ноги всі втиратимуть? Е ні, доню. У цю сім’ю я тебе не пущу.
Свати у нас заночували та й поїхали додому. Іван намагався щось мамі моїй пояснити, але вона не стала слухати, сказала, що й бачити його не хоче. Так вони і поїхали.
Я довго не хотіла після цього випадку із мамою говорити, думала поїхати і без її благословення за Івана піти, а вона мабуть те відчула. Одного вечора зайшла до мене в кімнату і давай пояснювати свій вчинок і слова свої. Каже, що і до мене мій чоловік буде так відноситись, адже з дитинства бачив, як тато до мами ставиться. І ще й про дім той. Говорить, що я буду не тільки дружиною своєму чоловіку, але й обслугою його братам і тату.
І ніби й права моя мама, але й ніби ні. Іван телефонує, запитує, коли я приїду, а я не знаю, що йому сказати і як бути.
Права моя мама, як вважаєте, чи просто заміж мене від себе відпускати не хоче?
23,07,2023
Головна картинка ілюстративна.