fbpx

Коли Ігоря не стало його діти прийшли наступного ж дня. але не для того, аби тата пом’янути. навіть, не стали нічого пояснювати, просто вказали на двері, ще й над душею стояли, аби я нічого зайвого бува не прихопила. Я тоді викликала таксі і поїхала до доньки. Але тут мене чекав ще більш неприємний “сюрприз”

Коли Ігоря не стало його діти прийшли наступного ж дня. але не для того, аби тата пом’янути. навіть, не стали нічого пояснювати, просто вказали на двері, ще й над душею стояли, аби я нічого зайвого бува не прихопила. Я тоді викликала таксі і поїхала до доньки.

Але тут мене чекав ще більш неприємний “сюрприз”.

Адріана, донька моя від першого шлюбу. Тоді я була ще студенткою. Ми з її батьком щойно одружились, жили в гуртожитку, навчались. На нас чекало щасливе життя у нас була купа планів. але не судилось. одного дня його просто не стало.

Я у свої двадцять залишилась вдовою і при надії.

Коли Адріанка на світ з’явилась, то я не мала іншого вибору окрім як відвезти її до мами в село. я мусила довитись, до того ж вийшла на роботу. Мені потрібно було забезпечувати і себе і її. Саме там, на роботі я й познайомилась з Ігорем.

Читайте також: Я довгі роки жила з чоловіком за кордоном і рідко бувала вдома. Для мене у мами нашої завжди була одна відповідь на всі питання – все добре. Я вірила їй свято, аж доки одного дня до мене не зателефонувала сестричка рідна

Тоді він для мене був Ігор Миколайович – шеф. Стосунки наші не розвивались стрімко – все почалось із дружби. зійшлись ми на тому, що обоє втратили коханих. І в мене і в нього ще свіжі були спогади. А хто зрозуміє тебе краще ніж той. хто пережив щось подібне. Він сам виховував двох малих діток. Не було у нього мами, яка б допомагала.

От так якось поступово, поволі я переїхала до нього, ми одружились. Адріанка моя жила з мамою. Спочатку ми думали її забрати, навіть кімнату виділили, але по її приїзді стало зрозуміло, що дітям Ігоря важко сприймати її. Ревнували до мене, хлипали, що через власну доньку я про них забула.

Ми порадились і вирішили, що поки моя донька поживе у мами моєї, а потім, коли діти підростуть ми її заберем. Але потім була школа, ми не хотіли забирати Адріану з її дружного класу. Так вона і виросла біля мами моєї.

Скажу одразу, я про неї не забувала ніколи. Ми разом їздили на відпочинок, я купувала їй одяг, забезпечувала. Ігор ніколи не скупився, купував усе необхідне, дарував їй гарні подарунки. Саме Ігор на її весілля подарував молодим двокімнатну квартиру в столиці, хоча міг би цього і не робити.

Ми з Ігорем прожили тридцять років у любові і злагоді, однак, так і не розписались. Спільних діток у нас не було, та й куди і так трьох підіймали?

Для мене його діти були мов рідні. Чогось я собі думала, що і в них до мене те ж ставлення. однак час показав що я помилялась.

Коли мого чоловіка не стало, вони наступного ж дня виставили мене за двері. Так, я не могла нічого сказати, адже там мені нічого не належало і не належить. Чоловік за життя усе майно на дітей переписав. Я про це знала і ставилась до цього спокійно. Чомусь, коли ти молодий про старість думок немає. Принаймні я думала, що житиму ледь не вічно поруч з Ігорем.

І ось, коли мене от так виставили, я пішла до своєї доньки. Ну а куди? Мами давно не стало, її дім було продано. Єдиною рідною душею у всьому світі була мені донька. До неї і подалась.

Адріана відчинила двері, але пускати мене не стала. Цікаво, що коли Ігор був живим, наші відносини були теплими, сімейними, а тепер на мене дивилась чужа жінка.

— О, мама про мене згадала, – сказала з сарказмом, – Чи й не жити до мене прибула? А запрошували? Чекала я на тебе, мамо, але років із двадцять тому. Тоді і виглядала і в подушку хлипала, але ти виховувала чужих дітей. Так що без образ. Моя мама – бабуся. Її немає і мами в мене не має. Бувай.

От так я і лишилась стояти перед зачиненими дверима.

Нині я у тітки своє прихисток знайшла в селі. Живу на літній кухні, поки літо, то й добре, а як далі буде не уявляю.

І щовечора у мене думки тільки про одне: чому мої діти так зі мною вчинили? Чим я таке заслужила? Я ж піклувалась про них і нікого без своєї материнської уваги не залишила.

Що ж я зробила не так?

20,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page