Ми з чоловіком прожили майже два десятиліття разом. У нас ростуть прекрасні донечки, за них йому безмежно вдячна.
Сім’я наша нічим не особлива, як і в інших, траплялися іноді сварки, але чоловік завжди був по той бік муру, який створювали наші діти. Вони за нього горою стояли. А я, як завжди, була не права.
І ось я запідозрила щось не те. Чоловік почав рідше в очі дивитися, хоча ми іноді розмовляли, спілкуючись без слів. І достатньо було одного погляду, щоби все зрозуміти.
Моя інтуїція не підвела мене. На жаль, банально, але факт: красива жінка дорогу перейшла. Ні, не вродлива і не смілива, і навіть не перейшла, а виповзла, як гадюка, як змія на дорогу.
За 20 років траплялися й інші тріщини в сім’ї, але я їх латала, як тільки могла, залишаючи непомітними для оточуючих. Старалася, ніби добрий спеціаліст-будівельник.
Але ця тріщина виявилася надто відчутною та глибокою, бо зараз у ситуації замішана ще одна жінка. І вона також будує своє щастя.
Сім’я руйнується. Але я роблю все, щоби її зберегти. Знаю, що це помилка, безглуздість. Але ще я знаю і те, що якщо б зі мною щось трапилося — чоловік мене витягне навіть з вогню, ризикуючи собою.
Але скільки можна терпіти? Ось і вирішила звернутись до нього через цю сторінку, бо точно знаю, що він її щодня переглядає. Прочитавши цей лист, він зрозуміє, про кого мова.
Хочу його попросити та попередити: «Коханий, будматеріали закінчуються. І одного разу все завалиться. Адже так багато побудованого разом!».
Вибачте за мій текст, я не фахівець писати гарно. Я просто прошу опублікувати. І ще, не закривайте, коментарі, мені цікаво, що скажуть люди, хоча в полеміку не вступатиму. Але із задоволенням почитаю.
