Мене звати Марія, чоловіка Микола, у нас дуже міцна сім’я, двоє дітей – дві дівчинки, наш тато просто обожнює своїх принцес, він їх балує, вони більше з ним діляться, ніж зі мною.
Я дуже люблю чоловіка, а він мене, але я помітила, що він останнім часом чимось дуже стурбований, став нервовим, іноді міг навіть підвищити голос на дітей.
Я не могла зрозуміти, в чому справа, а коли спитала у чоловіка, то він мені відповів:
— У мене великі проблеми на роботі.
Я й заспокоїлася.
Але час минав, а у нас вдома краще не ставало, і як тільки я вирішила серйозно поговорити з чоловіком, пролунав дзвінок по телефону, і якась жінка мені сказала:
— А ви знаєте, що у вашого чоловіка є друга сім’я? У нього там син Максимко.
І жінка кинула слухавку.
Я не могла повірити в те, що мій чоловік мені зрадив, я не могла дочекатися його з роботи, і коли він прийшов, то я запитала його прямо:
— Коханий, а ким тобі приходиться Максимко?
Чоловік не очікував від мене такого запитання, він почав щось говорити, але я нічого не могла зрозуміти.
Тоді чоловік сказав, що три роки тому він закрутив роман на роботі із молодою дівчиною. Коли вона відчула, що чекає дитину, він їй сказав, що не збирається кидати свою сім’ю, що він дуже любить мене та своїх дітей, але вона все одно вирішила прив’язати мого чоловіка дитиною.
Вона народила хлопчика і була досить поганою матір’ю, навіть розглядала варіант віддати дитину в притулок, а мій чоловік не хотів, щоб його дитина була сиротою.
Я не могла повірити, що це відбувається в моїй сім’ї. Я вибачила чоловіка, бо дуже його любила і знаю, що він мене теж любить, ще однією причиною було те, що в нас були діти, дівчатка і спати не лягали, доки тато, саме тато не розповість їм якусь історію.
Якось я зустрілася з подругою, з якою не бачилася після закінчення інституту, вона працювала у дитячому будинку. Ми йшли з нею і вирішили зайти в кафе, я побачила, як мій чоловік сидить поряд з хлопчиком, якому було 3 роки, я зрозуміла, що це і є син мого чоловіка.
А моя подруга сказала мені:
— От при живих батьках і сирота. Вказавши на мого чоловіка та хлопчика.
І вона мені розповіла, що мама хлопчика відмовилася від нього, вийшла заміж і поїхала в іншу країну жити, а у батька своя сім’я, от і виходить, батьки живі, а дитина сирота.
Ми з подругою ще кілька хвилин посиділи, потім вона пішла, а я встала, підійшла до чоловіка і спитала:
— Дорогі мої хлопці, а чи не пора всім нам піти додому?
Максимчик на мене подивився і я побачила в його очах страх, нерозуміння, а коли посміхнулася, то він розплакався, підбіг до мене, обійняв і мовив:
— Мамо, я знав, що ти забереш мене додому!
Я обійняла цього хлопчика і зрозуміла, що я його нікому більше не віддам.
Ми з чоловіком його усиновили, тепер у нас троє дітей, дівчата дуже полюбили Максима. А ця дитина тепер найщасливіша у світі.
Я зустрілася з бабусею Максимка, і вона мені розповіла, що її дочка ніколи й не любила мого чоловіка, а Макса, то вона взагалі терпіти не могла.
Тепер же у житті цієї дитини з’явились люди, які її дуже люблять.
Пройшло дуже багато років, дівчатка виросли та вийшли заміж, у них все добре, син закінчує медичний інститут, ми дуже пишаємось нашими дітьми.
Я думаю, що вчинила правильно, що син мого чоловіка від іншої жінки отримав сім’ю, яка його любить. Не можуть діти при живих батьків бути сиротами, це великий гріх.
