Я завжди була людиною порядку. Знаєте, це у мене ще з молодості — все має бути на своїх місцях, а вдома панувати ідеальна чистота.
Мій чоловік, царство йому небесне, спершу пручався, але швидко зрозумів: якщо хочеш спокою, роби, як я кажу. Діти — Свєта і Сергій — теж змалечку привчені до дисципліни. І хай там що кажуть, але такий підхід завжди виправдовував себе.
А от тепер, коли я опинилася на пенсії, мені звісно ж важко сидіти без діла. Скрізь у мене і чистота і порядок, бо ж порушувати ту красу нікому. А я ж уже звикла роками щось робити, а не дивитись на те, як усе на місці тому, яке я йому визначила стоїть який день.
У квартирі моїй, правда, днями трапилося несподіване — прорвало труби. Вирішила, що це знак: пора зробити ремонт. Але, поки майстри все лагодять, треба було десь пожити. І хто ж, як не донька, має допомогти матері в такій ситуації?
— Світлано, я в тебе довго не затримаюся. Місяць, не більше, — запевнила я її по телефону. — Та й скучилась я за тобою, за онуками. Коли ще така нагода буде пожити разом?
Світлана довго мовчала, а потім видихнула:
— Гаразд, мамо. Але тільки місяць.
Зізнаюся, перші кілька днів я мужньо тримала себе в руках. Спостерігала, як донька веде своє господарство, і думала: «Як так жити можна? ».
Її кухня. Скрізь безлад, посуд стоїть не там, де треба, продукти абияк складені в холодильнику. Та я мовчала. Тільки коли залишилася одна вдома, вирішила трохи навести лад.
Розклала все за розміром і кольором, поприбирала зайве, відмила раковину. Повернулася Свєта з роботи, побачила, і одразу почала бурчати:
— Мамо, що це таке?
— Що? Порядок зробила. У тебе все було не на місці! — відповіла я, здивована її тоном.
— Це моя кухня, мамо. Я господиня тут. Навіщо ти заховала посуд, яким я користуюся щодня, у самий куток?
— Бо так зручніше, — пояснила я. — Ти просто ще не зрозуміла, але звикнеш.
Світлана зітхнула, буркнула щось під ніс і пішла в іншу кімнату. Я подумала: «Ну, молодь тепер зовсім не цінує допомогу».
Звісно, я образилась на таку подяку. Вирішила, що більше там абсолютно нічого не робитиму, ніколи. Але ж моє терпіння вичерпалося, коли я побачила в їхній ванній новий килимок.
Ну просто несмак! Сірий, похмурий, такий, що навіть на дачі виглядав би жалюгідно. Не довго думаючи, викинула його. Натомість поклала старий, але добротний.
А документи в зятя — це окрема історія. Уявіть собі: все навалено купою, ніякої системи. Ну я ж не можу таке бачити! Посиділа годинку, посортувала, склала у файли за розміром.
Зять, побачив, змовчав але по погляду я бачила, що він не задоволений. Хоча я ж для їхнього ж блага стараюся! Можна було б і подякувати а не дивитись вовком у мій бік.
Ну а того пам’ятного вечора Світлана з Ігорем мали б повернулися пізно. Я вирішила, що це чудова нагода перевірити їхню шафу в спальні.
Ну що сказати? Знову все перевертом! Речі лежать купою, випрасувані сорочки перемішані зі старими светрами. Взяла все, що мені не сподобалося, і виклала на підлогу. Якраз закінчувала сортувати, коли почула, як відчинилися двері.
— Мамо! — голос Свєти аж дзвенів. — Що ти робиш у нашій шафі?
— Перебираю. А що тут такого? Світлано, я що тут коїться! Ти мене зганьбиш! Хіба так я тебе вчила?
— Мамо, це вже перебір! Чого ти узагалі полізла у шафу із нашими особистими речами?
Тут у розмову втрутився Ігор. Він зайшов до кімнати, подивився на сорочки, які лежали на підлозі, і холодним тоном сказав:
— Галино Петрівно, збирайте речі. Через 15 хвилин я відвезу вас до готелю.
— Що? — я ледь говорити змогла від обурення. — Ви серйозно?
— Абсолютно, — спокійно відповів зять. — Свєта, дзвони до готелю, бронюй номер.
Я намагалася щось сказати, але зрозуміла, що сперечатися марно. Світлана навіть не глянула в мій бік. Через пів години я вже була в номері.
Наступного дня я написала Світлані повідомлення:
«Ти мусиш вибачитися переді мною. Я ваша мати і заслуговую на повагу. Твоє ставлення було абсолютно неприпустимим.»
Але знаєте, вона навіть не відповіла. Що це за часи пішли? Діти зовсім втратили повагу до батьків. Чим я заслужила таке ставлення? А я ж від щирої душі хотіла допомогти.
Головна картинка ілюстративна.
