fbpx

– Я завжди була впевнена, що мені пощастило: у нас ідеальні стосунки зі свекрухою! Вона мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним бажанням. А тут таке випадково про себе почула, що ні бачити, ні в дім до себе її більше пускати не хочу. Це ж що за людина така підступна?

– Я завжди була впевнена, що мені пощастило: у нас ідеальні стосунки зі свекрухою! Вона мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним бажанням. А тут таке випадково про себе почула, що ні бачити, ні в дім до себе її більше пускати не хочу. Це ж що за людина така підступна?

– Я завжди за свою свекруху горою стояла! – розповідає тридцятип’ятирічна Оксана. – Була впевнена, що мені пощастило: у нас ідеальні стосунки! Вона мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним бажанням. Приходила майже кожен день, з самого народження старшого. А тепер я, уявляєш, дізнаюся, що внуки їй то тяжко, ми з Андрієм на шию сіли і їдемо. Ну як? Так я взагалі її більше в будинок не пущу! Нехай сидить у себе в квартирі і відпочиває, скільки хоче.

Дітей у Оксани і її чоловіка троє, старшому синові дев’ять, дочкам п’ять і два, і, хоча вона не працює, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків ой як потрібні. Свекруха дійсно ходить до неї кожен день, як на роботу. Приходить, переодягається і без зайвих слів і питань береться за справи: підхоплює когось із дітей, починає мити посуд, вивішувати випрані речі, заправляти ліжка.

Робота в домі, як відомо, знайдеться завжди.

– Така прямо завжди була добра і лагідна, що просто не віриться! – розповідає невістка. – Оксаночка, то, Оксаночка, се, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти? Лицемірка!

Онуки бабусю обожнюють – ну ще б, виросли на її руках. До того ж Марія Дмитрівна ніколи не приходить без гостинців. Обов’язково суне кожному «сюрприз»: то банан, то персик, то цукерку, то пакетик обожнюваного дітьми «шоколадного молока».

– І що, старшому дев’ять, і вона все дев’ять років так ходить допомагати? Кожен день?

– Ну, практично, так! – зітхає Оксана. -Були періоди, коли її допомога була дуже потрібна. Зараз вже не дуже. Діти досить великі, з ними цілком реально впоратися самотужки. Не те, що раніше …

Були такі періоди, коли Оксана без допомоги свекрухи б просто не впоралася. Наприклад, на самому початку свого материнства. Старший хлопчик з’явився трохи передчасно і, що називається показав де раки зимують. Спав тільки на руках, толком не їв, погано набирав вагу і постійно плакав. Чоловік працював цілими днями, і витримати все одній, за словами Оксани, було просто нереально.

– Чесно, я кожен день боялася, що буде, якщо Марія Дмитрівна сьогодні не прийде! – згадувала потім Оксана. – Спасибі їй, що вона в перший рік не пропустила жодного дня. Забирала дитину, тягла його на вулицю, гуляла з ним годинами, давала прийти в себе.

Дочки у Оксани, за її словами, подарунок, спокійні позитивні малятка, сидіти з ними – одне задоволення. Проте бабусина допомога знадобилася і тут. Марія Дмитрівна сиділа з дітьми, коли Оксана лежала на збереженні, забирала до себе здорових, коли хтось занедужав, водила онучок в басейн, гуляла з ними на дитячих майданчиках і взагалі, у будь-який момент була на підхваті.

– У неділю їздили в магазин на закупи з чоловіком, купити там треба було дещо, дітей до свекрухи завозили, – розповідає Оксана. – Погуляли, купили що треба, заїхали, забрали дітей. Їдемо додому, і раптом по дорозі Сонька, ну, дочка середня, раптом виявила, що забула у бабусі свого зайця. Стала ридати. Ми вже й так, і сяк, бабуся, говоримо, завтра привезе тобі – ні, не заспокоюється дитина! Чоловік каже – недалеко від’їхали, повернемося, а то дочка ж нам через цього зайця заснути не дасть.

Чоловік розвернувся і поїхали до материного дому, Оксана вискочила з машини і пішла до свекрухи за іграшкою. Піднімаючись сходами на четвертий поверх, почула голоси. Свекруха стояла у себе біля квартири і розмовляла з сусідкою.

– І ось так дев’ять років вже світу білого не бачу, Марино! – говорила свекруха сусідці. – З ранку до вечора там у них. Як білка в колесі, за цілий день і не сяду. Ноги не носять до кінця дня. Треба у своїх справах кудись – а у мене не виходить! То одне, то інше! У невістки вікна перемила, штори перепрала, а на свої вікна у мене вже сил немає. Сиджу з брудними вікнами. Добре, що додому приходжу вже коли темно, бруду особливо не бачу.

– Та вже, знахабніли вони у тебе, розбалувала ти їх! – співчутливо вторила сусідка. – Скажи їм! Нехай невістка тобі допоможе з твоїми вікнами, ти-то їй досить робиш!

– Так, допоможе вона, як же! Вона хоч би раз сої помила, я одна у неї мила, мені ж це одній треба, аби діти в чистоті сиділи. Сама вона, знаєш, що не любителька попрацювати, особливо коли є на кого перекласти обов’язки. Ледача, що тут і казати!

– Ну нехай найме тобі клінінгову компанію!

– Мені? Та ти що, Марина, смієшся? Там снігу взимку не випросиш. Їм зроду в голову не приходить мені якісь гроші запропонувати! Знають, що я пенсіонерка, ну хоч би копійку коли запропонували! Я кожен день приходжу не з порожніми руками, між іншим. Діти чекають гостинців, я розумію. Але дорослі ж думати трохи повинні?

– Ну, взагалі, звичайно повинні! Невже жодного разу не запропонували?

– Ні жодного разу! Ось сьогодні, трьох дітей мені привезли вранці, ввечері забрали. Ти думаєш, хоч по яблучку вона їм залишила? Ні! Сніданок, обід і вечеря на трьох за мій рахунок. Причому, вівсянку на воді діти їсти не будуть, ти ж розумієш. Їм треба смачне і різноманітне. Ось наберуся коли-небудь наглості, і висловлю їм все! Скажу, злізайте вже з шиї . Ой, Оксаночка, ти? Щось забули?

Оксана з кам’яним обличчям забрала доччиного зайця, пішла не прощаючись, всю ніч не спала, а на наступний ранок зателефонувала свекрусі і сказала їй більше до онуків не приходити. З такими лицемірами, як Марія Дмитрівна, зв’язуватися вона не бажає.

***

– Ну правильно, виростила вам дітей, і тепер не потрібна стала! – ридає тепер Марія Дмитрівна. – Заважаю! Вигадала щось, і виставила мене за поріг! Коли діти маленькі були і допомога була потрібна, ти щось рота не відкривала!

– Якби я знала, що вам усе це тяжко і через силу, обійшлася б сама!

– Так як би ти обійшлася?

– Няню б найняла, маму б попросила. Не знаю, викрутилася б!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – firestock.

You cannot copy content of this page