Отож, живу з мамою і вислуховую, яка я безталанна, бо ще не одружена.
– І доки ти будеш чекати? Вже сорок років цьогоріч. Вічно навколо тебе крутяться якісь типи, яких родичам показати неможливо!
Оце вся моя мама, вона ж усіх мені женихів забракувала і кожен недолік до таких розмірів роздула, що я вже просто не мала іншого вибору, як їм вказати на двері.
Здавалося б людина слідкує за своїм здоров’ям і займається спортом, мама сидить і радо усміхається, питання всілякі задає: а скільки коштує відвідувати зал, а скільки коштує одяг для занять, а здорове харчування. Хвалить, що про себе треба піклуватися. А, коли лиш закриваються за хлопцем двері каже:
– Він всю зарплатню витрачає на себе, на свій фітнес. А що він буде витрачати на тебе і дітей, за що купить квартиру, адже живе на орендованій? Не думаю, що він для сім’ї, а от ти вже не маєш часу чекати, коли він дозріє та порозумнішає.
І все, вже моя любов пройшла, бо ж мені зовсім не те потрібно, хоч хлопець такий гарний, що шкода його втрачати. Але ж мама сказала, що не підходить, то й усе.
І так все моє життя і я вже змирилася з тим. Що дітей своїх я матиму хіба з пробірки з такою мамою. Останнім часом я вже все їй кажу в очі і на її питання про чоловіка. то кажу, що вона не просто відігнала від мене не таких кавалерів, вона взагалі позбавила мене бажання когось шукати, адже люди всі неідеальні, то чого старатися?
Вже краще жити самому і не мати ніяких ілюзій.
Але замість того аби попросити у мене вибачення, вона знову зробила по-своєму. Одного дня я прийшла з роботи, а у нас в квартирі гості – чоловік з мамцею своєю, очевидно. І тут я розсміялася, що не лише моя мама дотрималася до сорока, але й ця така сама. Дивлюся я на цих мам, на свою і на кавалера, і наче вони близнючки: очі прищурені, губи стулені і вже сканують нас, мов ми не знати, на що призначені, а не просто сподобатися один одному. Я глянула на чоловіка і теж побачила своє відображення – байдужість до всього, лиш би мама була задоволена.
І я зрозуміла, що треба втікати, просто негайно і так вголос і сказала:
– Мамці, від вас треба втікати і якнайдалі, якщо ще хочеться на цьому світі пожити.
І вискочила з квартири в глупу ніч. Куди йти я не уявляла, а потім почула, що хтось за мною хекає і це виявився мій «жених».
– Можеш пожити у мене, я купив квартиру таємно від мами і час від часу там живу, а мамі кажу, що їду у відрядження.
І я погодилася піти до свого друга по нещастю. Квартира виявилася доволі затишною, Віктор показав, що де лежить, залишив ключі і вернувся по свою маму.
А я на наступний день вернулася додому за речами і переїхала до Віктора. Він сказав, що я можу жити і платити за комунальні, а він буде інколи приїжджати і відпочивати від матері.
– Чого ти їй не зізнаєшся?
– У неї ж тиск одразу, ти хіба е знаєш? Легше вже так.
І якось ми на цьому фоні й зійшлися. Я при надії, чого так хотіла, а Віктор радий, що у нього є любляча дружина і скоро буде улюблена донечка. Матерям своїм ми нічого не кажемо, бо вони почнуть лізти зі своїми порадами. Може, це й не правильно, але ви їх просто не знаєте, вони одна одну варті. Може, як зміняться, то тоді так і то не надовго.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
