Справа в тому, що у мене є двоє дітей від першого шлюбу. Щось за Дмитра поганого сказати не можу, наче й жили добре, але так все було наче через силу. От він одного разу пішов до своєї мами і вже до нас не вертався.
Свекруха сама приїхала за речами і сказала, що я від її сина хочу лише грошей. Проте, Дмитро аліменти платив регулярно і дітей вітав зі святами.
Якій жінці захочеться, щоб в тридцять років її особисте життя закінчилося? І мені не хотілося, хоч я й красою не відзначалася. Тоді й зустріла Ігоря і якось так він перевіз свої речі до мене.
Звичайно, що поводився так, наче робить мені послугу, але я була дуже рада, що не сама, що в домі є чоловік і не так самотньо і оскомно вночі.
Але Ігор в мене живе і їсть, і п’є, я все з нього перу і прасую, але він не спішить мені гроші давати на продукти. Тоді він перший раз і пішов від мене – коли я сказала, що пора б дати якісь гроші на продукти.
– Що? То тобі мої гроші потрібні? Не думав, що ти така.
Я перепрошувала, просила вернутися. Але його не було аж два місяці, а далі знову прийшов і я зрозуміла, що краще про гроші мовчати, бо ще знову піде. Він кілька разів клав по п’ятсот гривень на стіл, коли сідав вечеряти. Мовляв, плачу як за ресторан, а відбивні знову жорсткі.
Далі він зібрав речі і пішов жити до іншої жінки, хоч мені казав, що має просто відпочити від стосунків.
То вже мені подруги розповідали, що бачили його з іншою. А мама моя теж підливала олії в вогонь:
– Не з твоєю статурою і зовнішністю чоловіка втримувати.
Я тільки хлипала ночами і толку?
А потім Ігор через рік вернувся. Прийшов з великим букетом троянд (вперше за два роки!) і сказав, що зі мною він відпочиває душею і я найкраща жінка, яку він зустрічав.
Той рік для мене був найщасливішим, бо я той букет фотографувала разів сто, щоб усі бачили, що я в чоловіка вартую.
А потім він знову пішов через якусь дрібну сварку, далі вернувся.
І ось мені на носі сорок років і я пішла в магазин купити щось для святкового столу, адже й Ігор є і батьки та подруги прийдуть. І почула розмову двох жінок:
– Ой, дай мені спокій з тим Ігорем! Мені казав, що його Галька – «запасний аеродром» і знову до неї вернувся.
– Це треба ж так себе ставити, щоб чоловік тебе сто разів міняв на інших жінок, а ти й далі пускала його до себе. Бо що?, – казала інша жінка.
– Ага, він каже, що вона ще його забезпечує, він їй ні копійки не дає, а вона дітям не купить, а йому смачненьке завжди на столі є!
– Та ти що?!
На цій фразі я розвернулася і пішла геть. То була правдою – я економила на усьому і на дітях теж, лиш би Ігор мав привід до мене вернутися, бути в мене. Тоді я зробила собі подарунок на свято – викинула всі його речі з хати.
– Ти що робиш, – каже він, – Я тут жив, я тут ремонт робив, я тут маю право жити!
– Що? Кран замінив і плінтус поклеїв, то страшний ремонт? А те, що ти жив не оплачуючи ні квартплату, ні комунальні. То що? Хто кому винен? Йди по-доброму, бо я за себе не ручаюся!
То був мій найкращий день народження за останні роки!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
