Я знала що для моєї невістки майбутньої це другий шлюб, але ставилась до цього нормально, навіть раділа, що в неї є двійко діток. адже це така краса – сміх дитячий у домі. Однак, до чого я не була готова, так до ставлення невістки до мене. Коли запитала сина, що це таке. він пояснив і я ніби як зрозуміла, але все одно неприємно і прикро.
Для Зоріни шлюб із моїм Любчиком – другий. Вони на роботі в Польщі познайомились, разом приїхали уже парою додому. Я також знала, що від першого шлюбу вона виховує двох діток і навіть. не будучи знайомою уже поважала дуже майбутню невістку.
Я раділа тому, що стану бабусею. хай і не рідним онукам. Я сама настояла на тому. аби син із жінкою у нашому домі жили. Ми свого часу з чоловіком на наш дім триповерховий життя і здоров’я поклали. По заробіткам їздили, аби оцю будову завершити. Дім у нас в селі найкращий.
Так ось. З першого ж знайомства я відчула якесь таке насторожене і дуже холодне ставлення до себе зі сторони Зоріни. вона говорила короткими фразами і якось сторонилась мене. тоді я все на те, що ми ще одна одну не знаємо, списала. Однак, коли вона із дітками після укладення шлюбу до нас переїхала, то прямо по хзаті від мене тікала.
Я собі, ну як мама. бачу в пралці речі. А сама вільна – ну то пішла і вивісила, байдуже чиї. Сухе зняла, бачу шкарпетка прорвалась у Тарасика меншого, то сіла і зашиваю. ну а як? Ми ж уже сім’я. ні годити. ні повчати, ні керувати я наміру не мала. навіщо? Вони дорослі люди, син у мене хоч і один, але не центр всесвіту і не “синачка”, як каже моя кума. Він дорослий чоловік, який сім’ю вже має. а я собі як у повсякденні до того, то так собі і в статусі свекрухи живу.
Коли мене із тією шкарпеткою Зоріна побачила то сказала. що про допомогу не просила і сама здатна заштопати. Додала до своїх слів, що речі мала сама вивісити і мені не треба наступного разу замість неї її роботу робити.
Я була прикро вражена почутим. Поговорила із сином, а він каже, що Зоріна розійшлась з першим чоловіком через свекруху. та їй життя не давала, скрізь лізла і всьому повчала. Просив заспокоїтись і що неприязнь у неї не особисто до мене, а скоріше, до самого слова – свекруха.
Не знаю тепер. як усе що в домі моєму відбувається, сприймати. Зоріна мені в очі таке каже, так на кожне слово нетерпимо відповідає, що я вже й розмовляти з нею бажання не маю. Спитала яке вона тісто для вареників робила, не для того, аби чогось повити, чи сказати що не так. просто я їх ліплю за своїм рецептом, а в неї вони пухкі виходять, а я так не вмію, хотіла б навчитись. А вона мені сказала, що за яким оце зробила, за таким я і з’їм, а як не до вподоби, то можу своїх наварити.
Скажіть мені, як таке сприймати? Ображатись, чи пожаліти її, адже вона таке пережила?
Дарина П.
13,07,2023
Головна картинка ілюстративна.