fbpx

Я знала, що це погана ідея, що нічого з цього не вийде, але щось в мені казало: «Спробуй. Гірше точно не буде». Якщо взяти до уваги, чим це все для нас скінчилося, то можна сказати, що все гірше вже сталося

Не скажу, що я не бачила, до чого йде моє сімейне життя. Добре бачила, але просто не могла чинити по-іншому. Я з тих мам, що квокчуть над дітьми, самі не доїдають аби їм кращий шматочок дістався, люблять понад усе в світі. В який момент моя любов до дітей перетворилася на кріпацтво. Я не можу сказати…

І для сина, і для доньки я стала якоюсь безвідмовною «принеси-подай». Коли в дитинстві я сталася аби вони все мали під рукою, щоб не обляпалися чи не обпеклися гарячим, то чому я так само діяла і в дорослому віці?

Не можу собі цього пояснити, бо як ошпарена подавала сіль, ложку, хліб чи кетчуп.

Чоловік теж давно перестав бачити в мені жінку. Це так було дивно це усвідомити. Усвідомити, що тобі лиш тридцять п’ять, а ти й забула, коли чоловік пригортав тебе до себе і шепотів якісь ніжні слова.

Я в той час міцно закрила очі і продовжила жити, як жила.

На свій п’ятдесятий ювілей я вирішила, що жити ще так років двадцять п’ять я не хочу і почала читати поради, як змінити сімейне життя. Там радили поїхати удвох у подорож чи на відпочинок. Тоді я й вирішила, що куплю квитки в санаторій.

Приготувала гарний стіл, діти мене привітали. А чоловіка все не було з роботи. Я все чекала, що він прийде в дев’ятій, десятій, одинадцятій. Навіть не подзвонив і не сказав, що його терміново викликали в відрядження… А колись ще крився…

Спакувала свої речі і зранку поїхала в санаторій. Ще видзвонила свою кращу подругу, яку не бачила сто років і вона радо погодилася замінити мені чоловіка.

– Люся, ти просто сама на себе не схожа, – казала вона мені, – що ж ти на себе так плюнула.

– А для кого я буду гарно виглядати, Алло, – питала я її, – На кухні вічно пане як не котлетами, то рибою, щось капне жирне на одяг – не відпереш, піт тече з чола і за одну мить зробить з макіяжу ніщо. То коли я маю гарно виглядати. Коли я ввесь час, як не на роботі, то на кухні?

– То треба щось міняти, – каже Алла.

Ну. А я хіба не хочу міняти… ось вирішила змінити сімейне життя і то чоловік не долучився.

Телефонували діти. Питали, куди я пропала, але я нічого не відповідала, лиш те, що відпочиваю з подругою.
Знаєте, я ходила серед цих жінок і в якійсь бачила себе, в якійсь ту, якою б хотіла бути, в якійсь ту, якою можу бути.

В містечку пішла в перукарню, пройшлася по магазинах, купила собі одну гарну сукню, бо на більше не вистачило сміливості.

Верталася додому і ще не знала, чого я точно хочу.

Чоловік зустрів галасом, чого не брала слухавку і як могла його кинути на два тижні голодного.

– Чого ж тебе твої любки не годують, – спитала я його, а він наче не чув і все питав, коли буде вечеря.

Читайте також: Свекруха буквально в нас їла і пила. Вона могла з порогу та й одразу до холодильника, вона завжди перша їла сама, а тоді вже дивилася чи онучка має щось в кулаці

Я мало не зареготала. На наступний день не було ні сніданку, ні обіду, ні вечері. Чоловік галасував, а я собі миленько усміхалася і проходила повз нього.

Далі приїхали діти мене нарозумлювати.

– Ма, а що у вас взагалі нічого нема їсти, – почали вони зазирати в холодильник.

– Нема, – кажу так собі спокійно.

– То, може, ти хоч на чай поставиш, – за своє донька.

– Тобі хочеться чаю, ти й клади – кажу я.

– Мамо, що з тобою?, – вигукнули діти.

– А те, мої любі, що я вам не служниця, як ви собі чомусь так думаєте. Замість того аби ще й мене пригостити. Ви чекаєте, коли я вас буду обслуговувати, наче ви в ресторані і то мені чайових не лишаєте. І ще, – звернулася я вже до чоловіка, – Я йду від тебе. Давно треба було це зробити. Але я все заради дітей залишалася. А потім вже й не знала, як жити самій, а тепер я вже точно знаю, що не хочу жити з тобою.

Запала така тиша, що можна було її краяти… Я пішла збирати чоловікові речі, о квартира була моєї бабусі.
Не знаю, як буду жити далі, але точно не хочу наступні роки свого життя, жити як чиясь служниця.

Фото Ярослава Романюка.

Автор Ксеня Ропота.

You cannot copy content of this page