Заміж я вийшла вже у свідомому віці, я вважаю, що двадцять дев’ять – це якраз той вік, коли ти вже приблизно знаєш, що хочеш від життя. З самого малку я була самостійна, бо мама виховувала мене в такому дусі, що жінка має з нічого сотворити обід для гостей.
І я з тих жінок, які люблять готувати, особливо для коханого чоловіка і дитини. Коли я була в декретній відпустці, то старалася щодня готувати щось цікаве, щоб і дитину привчати до різної їжі, і щоб були різні вітаміни та мікроелементи.
Практично я няньчилася з дитиною сама, хоч свекруха жила неподалік і мала купу вільного часу. Вона сама нав’язувалася аби прийти до нас та побавитися з онучкою, але мене такі візити обтяжували та виснажували.
Справа в тому, що моя свекруха дотична до богеми, як вона про себе каже, а насправді вона співає в ансамблі місцевого розливу і отримує за це копійки, зате гонору на всю губу.
Звичайно, що така творча і зайнята жінка не вміє готувати, бо вона ж не для цього створена і призначена. Її більше хвилює як розмістити листок петрушки на бутерброді, ніж те, з чого він зроблений.
І ось свекруха буквально в нас їла і пила. Вона могла з порогу та й одразу до холодильника, вона завжди перша їла сама, а тоді вже дивилася чи онучка має щось в кулаці.
Мене такий стан речей не влаштовував, адже декретних було мало, я старалася видумувати страви з дешевих продуктів, економити, бо тільки один Євген заробляв. А свекруха нічого не приносила, абсолютно, але апетит мала за двох.
– Боже, яке у тебе все смачне! Ти просто чудо, – казала вона мені з таким виглядом, наче от щойно подякувала і похвалила і мені цього має вистачити.
Попри те, що вона б радо приходила і сиділа з Полінкою, але я не могла довірити їй дитину, бо вона дуже розсіяна і може робити тільки одну річ довго – дивитися на себе в дзеркалі, а там все навколо хай валиться. Крапкою в її догляданні онучки стало те, що в дитини розболілося вушко і лор витягла звідти кульку з разочка свекрухи.
– Я не розумію, коли Полінка його взяла, – казала вона, але я вже просто кипіла.
Євген матір сприймав такою, яка вона є, бо ж він це все терпить змалку. Сам собі готував їсти і з радістю їздив до діда з бабою, щоб хоч на літніх канікулах відчути турботу та тепло.
Але я росла в іншій родині, де за кимось дивитися – це відповідальність! Це треба очей не спускати поки батьки не повернуться і дитину віддати цілою та неушкодженою!
Я радо віддала донечку в садок, а сама вийшла на роботу. Звичайно, що питання харчування родини вийшло на перший план, бо я так стомлювалася на роботі, що вже просто не могла нічого готувати.
І я знайшла вихід – я готувала страви на цілий тиждень і ставила на суху заморозку. Далі просто кинула в мікрохвильову і вже можна їсти. Звичайно, що мова не про супи, які я готувала з розрахунком на три дні. І тут почалося – свекруха дізналася, що я так роблю і давай просити, щоб я й на неї готувала.
Знаєте, віднести їй раз в тиждень якийсь пакунок – хай буде… Але вона здорова доросла жінка, яка має просто купу часу! Я вже не кажу, що вона має мені готувати чи онучці – вже Бог з нею, але ж для себе вона може готувати?
Я сказала чоловікові, що тільки через… ви зрозуміли.
А вона давай чоловікові на жалість давити, мовляв я тебе виховувала та ростила, а ти отакий матір напризволяще кидаєш.
Я бачу, що Євгену важко і я часто не дораховуюся продуктів в холодильнику, бо він таки носить їх до мамці.
Я так втомилася, що просто вже не знаю, як мені з цим всім покінчити. Ця акторка погорілого театру дуже добре вміє все перекрутити і виставити себе безпомічною… Що мені робити?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
