У перший раз ми зустрілися на дискотеці. Я не була завсідником таких тусовок, але приємний хлопець, який скромно себе вів, мені сподобався. Ми потанцювали кілька танців – і все. Мені захотілося його побачити ще, і я знову пішла на дискотеку. Він явно зрадів, побачивши мене, і більше ми не розлучалися. Джерело
Зустрічалися ми з Володею майже рік. Різне траплялося – і сварилися, і мирилися, і один раз навіть вирішили зовсім відмовитися, але все одно продовжували бути разом. Тоді ще він розповів мені, що довго зустрічався з однією дівчиною і дуже її любив, але, поки Володя був у aрмії, вона вийшла заміж за іншого. Ще тоді ж мене запевнив, що з нею все скінчено, і він ніколи не пробачить їй зраду. Володя став моїм першим чоловіком, і я, вихована в строгих правилах, вирішила, що це доля на все життя.
Навіть не пам’ятаю, як спливла тема весілля, але Володя не заперечував, і ми про все розповіли батькам. Треба сказати, що і його, і мої батьки були проти. Мама до істерики доходила, коли переконувала, що він мені не пара, що щастя не буде, і я роблю серйозну помилку. Володіним батькам я не сподобалася з найпершої зустрічі – вони бачили свою невістку простіше, яка буде дивитися їм в рот і працювати на дачній ділянці. У них був величезний в 30 соток сад і город, так що для них було важливо, щоб невістка допомагала, а я, міська жителька, ніколи не бачила, як морквина зростає, та й не було в мене ніякої тяги до землі і до цих справ .
Ну, ще й характер незлагідний, тому я відразу їм повідомила, чим займатимуся, а чим ні. Незважаючи на ввесь опір батьків, ми все-таки одружилися. Батьки один одному теж не сподобалися, ще до весілля вони сперечалися багато про витрати на захід, про те, де нам жити і так далі.
Читайте також: Покинув у найтяжчий момент, а тепер приповз каятись. А я для себе вже все вирішила
Мої батьки зі мною навіть розмовляти майже перестали, з обуренням кажучи, що я через свою дур їм таких ось сватів піднесла. Володя намагався відмовчуватися і не влазити в усі ці розбіжності, а мене пиляли кожен день, і одного разу я навіть подумала, що, може, варто все скасувати? Але злякалася – а раптом я вже завaгітніла, і що потім – мене ж мама висилить просто!
Заголом, ми одружилися і поїхали жити на приватну квартиру. Спочатку все було нормально. Я не білоручка, все вміла робити: готувати, підтримувати порядок в домі мені було неважко, навіть цікаво, адже я себе господинею в домі, нехай і в чужому, відчувала. Володя теж був уважним, турботливим. Але час показав, що я за цей рік, що ми зустрічалися, абсолютно його не впізнала.
У спільному житті він виявився зовсім іншою людиною – завжди всім незадоволеним, та ще у всіх своїх невдачах або проблемах, він звинувачував кого завгодно, крім себе. Тому він постійно лаяв уряд, начальство, господарів квартири, сусідів і мене теж для загальної кількості. Через два тижні після весілля він поїхав у відрядження і повернувся на два дні пізніше, ніж обіцяв. Мені тоді в голову нічого поганого не прийшло – буває ж, що продовжують перебування. Але після того відрядження з Володею щось сталося. Він став нервовим, якимось дратівливим. Йому було важко догодити навіть в їжі, хоча він не був особливо розбірливим.
Дуже добре пам’ятаю, як він раптом став мене вчити, як обробляти оселедець і при цьому згадав, як це робили в сім’ї тієї дівчини. І так він це сказав. Але навіть і тоді я нічого не запідозрила. Потім почалися свaрки. І ще я стала помічати, що Володя часто буває напідпитку. Але він молодий, сильний, здоровий, тому на нього не дуже діяв aлкоголь, тобто, зовні важко зрозуміти. Але ось в голові у нього як якась кнопка спрацьовувала – він ставав некерованим. Я все терпіла. Мені з дитинства батьки твердили, що мати і батько – до вінця, а чоловік і свекруха – до кінця. А потім мені йти нікуди було.
Одного разу ми посварилися, і я вже пізно ввечері вирушила до батьків в надії переночувати. Але мама, відкривши двері, мене не впустила в квартиру. Вона сказала, що заміж мене не гнали, я сама захотіла, а тепер моє місце поряд з чоловіком. І я повернула назад. А, коли повернулася, в квартирі було порожньо, і я подумала, що Володя поїхав до своїх батьків. Три дні його вдома не було, а потім він з’явився, як ні в чому не бувало. Не знаю, скільки б я ще була в невіданні, але все вирішив випадок.
У тому районі міста я була випадково. І ось я побачила свого чоловіка разом з молодою вродливою дівчиною в кафе. Вони сиділи і так ніжно спілкувалися, що я завмeрла перед вікном, не в силах відійти або що-небудь зробити. Увечері вдома я задала йому питання, на який отримала вичерпну відповідь: так, він її як і раніше любить, але вона заміжня, а він одружений, так що мені, мовляв, нічого не загрожує. А то, що жити з людиною, знаючи, що він про іншу думає і до неї рветься, нестерпно, йому в голову не прийшло. Але я вирішила спробувати почекати – раптом все зміниться, і він оцінить мене, мою вірність, і терпіння. Далі все було, як на вулкані: то він приходив з роботи рано, лагідний, ніжний, то затримується до глибокої ночі і, повернувшись, відвертається до стінки. Я ні про що не питала, робила вигляд, що все нормально. Сама постаралася дізнатися побільше про ту його дівчині: поговорила зі свекрухою і з сестрою чоловіка.
Вони мені злорадно розповіли, як Володя любив ту свою колишню, скільки років вони дружили. І ще сказали, що вона погано живе з чоловіком і, може бути, розлучиться. І ще, що тоді з відрядження приїхав вчасно і зустрічався з нею. Через півроку такого життя я не витримала і знову поговорила з чоловіком, запропонувавши йому все ж чесно вибрати між нами. Він взагалі нічого не сказав, а просто встав, зібрав валізу і пішов, мовчки. Було так прикро, що він мене навіть словом не удостоїв. І страшно, що от так рухнуло моє сімейне життя.
Я не знала, як жити далі. Щоб продовжувати знімати квартиру, мені не вистачить грошей, а повертатися до батьків – це постійно слухати докори в свому невдалому заміжжі. Я вирішила поки нікому нічого не розповідати, і продовжувала жити на квартирі, як раніше, так як вона була ще на місяць оплачена. А далі, можливо, щось проясниться. Через тиждень чоловік повернувся, сказавши, що там все скінчено, і тепер він точно зрозумів, що я йому потрібна, тому повернувся.
Я його прийняла назад. Може бути, я дyрочка, але ж я його любила. Це був мій перший чоловік, і я хотіла нормальну сім’ю, дітей, жити з ним до старості. Якийсь час все було добре, а потім він знову став приходити пізно, іноді навіть не ночував, говорив, що був у батьків, знаючи, що я не стану перевіряти. І одного разу я не витримала, подзвонила їй – його колишній дівчині. Вона мені сказала, що я сама в усьому винна, бо знала про їхні стосунки. А зараз вона ще не вирішила, як буде далі, але Володю мені не віддасть.
Я бачу, як мій чоловік мучиться: йому і мене шкода, і від неї, як від мари, позбутися не може. Поки вона не з’являється в його житті, у нас все добре. Варто їй зателефонувати, як він з розуму сходить і все одно до неї біжить. А потім, коли їй набридне, він повертається додому, як побита собака. Мені і його шкода, і себе теж. Потрібно щось придумати або, може, самій від нього піти. Але я розумію, що все ще його люблю. Та й йти мені нікуди – додому не хочу повертатися. Так і живу, і не знаю, що буде завтра.
Ксенія