Я зовсім розгубилась і якщо чесно водночас щаслива і плачу постійно. Хоч з дому не виходь, люди мають про що побалакати, кожен вважає за потрібне підійти і дати пораду. Справа в тому, що мені 49 і я при надії вперше.
Замолоду я заміж так і не вийшла. Хто догледів хворих батьків, той мене прекрасно зрозуміє – не до любові і побачень. Моя мама спочатку важко перехворіла, а потім і геть злягла. У двадцять років я залишила інститут і приїхала доглядати маму. Люди кажуть. що то мені було наврочено, а може то й доля така, але щойно відспівали маму, занедужав тато. Не помітила я як за піклуванням про найрідніших і життя збігло.
Тата не стало минулої весни і я вперше в житті вийшла на роботу. Кваліфікації у мене не було, тому узяли мене дояркою до місцевого фермера. Там я й познайомилась з Василем.
Василь мій – удівець. Три роки, як пішла у засвіти його дружина Валентина. Я не була з ним знайома ніколи, хоч і жили ми у сусідніх селах. Люди розповідають, що він з Валею гарно жив, дружно, хоч і не було у них діточок, проте були вони не розлий-вода. Кажуть жінки, що про такого господаря лиш мріяти можна. Жодного лихого слова про нього я не чула.
Спочатку, ми й не думали, що будемо парою. Василь мені про своє життя з дружиною розповідав. Сам він у всьому білому світі, не було з ким і побалакати. А я йому про своїх батьків, про маму, про тата, про те, як важко вони з цього світу йшли. Не зчулись ми, як душевні розмови переросли у дещо більше. Живемо душа в душу уже чотири місяці.
А нещодавно я побачила дві смужки на тесті. Отетеріла. І плакала і сміялась. Раділа і водночас у розпачі була. Василь мене на руках носить, порошинки здуває. Відвіз до найкращого спеціаліста, каже, що нарешті стане татом, радіє.
А от моя сестра категорично проти усієї цієї затії.
— Про що узагалі мова бути може. Знаєш, що кажуть про тих хто у батьків пізно з’явився?. Тобі майже 50. Йому і того більше. У вас родичів крім мене і немає ніяких. Вони радіють, а про дитину подумали?. Невже хочеш щоб саме, як палець росло?
Василь після тих слів з Ритою моєю не спілкується зовсім. Сказав, що то життя і ще не відомо кому і що доля приготувала. Ніхто з нас не замовлений. Сьогодні живі здорові, а завтра може кожного з нас не стати. Попросив Риту у нашу родину не заглядати, а про свою піклуватись.
Рита образилась дуже. Каже, що вона для нас якнайкраще хоче, а Василь мій їй зайвого наговорив.
Я розгублена, щаслива і нещасна водночас. Такий час, у нас такий вік. Що його робити розуму не докладу?
28,09,2022
Раїса П.
Головне фото pexels.
