Коли син одружився на цій Олі, ми з чоловіком їм віддали квартиру моєї покійної мами. Син у нас один, тому нічого для нього не шкодували ніколи. Допомогли ми з чоловіком і з ремонтом і з придбанням меблів.
Чесно кажучи ми вже дуже за свого Ромку переживали. Йому за сорок уже було і ми дуже переймались, що не має він власної сім’ї. А тут де не взялась Оля. Син аж помолодшав. Квіти їй дарує, на руках носить. У сорок п’ять татком став. у мене онучка є.
Мені майже сімдесят, чоловік старший від мене на п’ять років, але ми не припиняємо працювати. Я доцент у столичному виші він тут же деканом працює. Робота з молоддю надає силі життєвої енергії, дозволяє бути завжди “на хвилі” як молодь каже. Напевне, саме цього Ольга і не врахувала.
Одного дня я брала участь у семінарі на іншому кінці міста. Зайшла в кафе після закінчення щось перекусити. Уявіть моє здивування коли за одним зі столиків я Ольгу побачила. Була вона не одна а в компанії темноволосого парубка. Якщо чесно, я думала спочатку, що то мій Ромка, але коли поглянула краще, зрозуміла, що помилилась. Відносини між ними були недвозначні. Тут і окуляри не потрібні були, аби зрозуміти, що вони пара.
Я зробила фото і викликала таксі. Поїхала в дім свого сина і зібрала усі речі Ольги які знайшла. Зрадники нам не потрібні тут. Спочатку в сумки складала, потім у пакети сміттєві, зрештою почала все за вікно відправляти. Так вже мені образливо було! Мій Ромчик так її любить, на руках носить, а вона з ним ось так.
Ромко перший з онукою повернувся додому. Влетів в квартиру ввесь червоний. Почав з’ясовувати що і до чого. Ну я йому фото те і показала. Кажу мені зрадники в родині не потрібні. В своєму домі я не потерплю такого. І тут сталось те, чого я аж ніяк не очікувала: Рома попросив мене піти.
От так просто узяв і попросив мене звільнити їхню квартиру. Я зопалу й ляпнула, що то мій дім і він тут лиш з моєї ласки живе, піду коли сама вважатиму за потрібне. Син узяв за руку доньку і вийшов за двері сам, лиш документи взяв і мабуть конверт з заначкою.
Я ще з годину вичищала дім від Ольги, аж доки не зателефонував мій чоловік, аби дізнатись де я . Я була під таким враженням, що й забула сказати йому що власне сталось. Ох, в житті не чула щоб він так волав. Таких епітетів я від нього не очікувала взагалі. Уже через п’ятнадцять хвилин він у двері дзвонив.
Стоїть, аж пара валить. Я вже за його здоров’я почала перейматись, а він мене на стілець посадив і почав свою розповідь.
Виявляється Ольга… Ольга з моїм Ромою просто з жалю, чи якоїсь незрозумілої мені любові високої. Я того не знала, син довірив свою таємницю лиш тату, але не просто так він ні з ким не зустрічався так довго. Дітей він мати теж не міг. Ну а Ольга його покохала і жила з ним. Інколи знаходила собі віддушину, Ромка знав, звідти й онука яку Рома виховує, як свою доньку…
Ну що вам сказати? Я такого не очікувала зовсім. Спочатку думала то казка, але згодом чоловік показав усі папірці від спеціалістів до яких син звертався… Я одразу зателефонувала йому аби вибачитись і перепросити і підтримати, але син відповів сухо.
У квартиру свою вони більше не повернулись, навіть речей не забрали. Так і стоїть замкнена. Рома з родиною переїхали до іншого міста і зі мною не спілкуються зовсім. Нещодавно в мережі побачила фото на якому син тримає на руках малятко. Всі вітають з появою ще однієї дитини їхню родину. А мені і радісно і ні.
Я дуже любила онуку, аж поки не дізналась, що це по-суті чужа мені геть дитина. Розумію, що і ця дитина ніякого відношення до нашого роду не має. Чоловік зібрався їхати до них, накупив подарунків, щасливий і світиться як мідний самовар на сонці, а в мене радості а ні крихти. Це ж мій син знову в чуже дитя вкладатиметься. Нащо воно йому? Якщо вже так склалось, то навіщо ростити чужих дітей. Можна ж жити для себе. Подорожувати, там я не знаю, чи картини писати. Чому він витрачає своє життя на чужих людей?
Антоніна Гнатівна Р.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
