В програмі “Далебі. Правду кажучи” перший заступник голови Державної митної служби Олександр Щуцький розповів якої протяжності була найдовша черга на кордоні і яких збитків волонтерству завдав ажіотаж “євроблях”.
– Наші європейські друзі, які по всій Європі збирали нам гуманітарні вантажі, скидалися грошима, наприклад, польські митники скидалися на бронежилети для ЗСУ, на медикаменти, харчування, збирали іншу гуманітарну допомогу. Всі вони в один день побачили величезні черги з транспортних засобів, які їдуть на територію України», – розповідає Шуцький.
– Тобто в Україні не все так і погано…
– Вони не розуміли ситуації. Вони думали, що в нас біда, в нас війна і нам треба допомагати. І це вони робили від щирого серця, від себе. Вони “брали” з своїх зарплат по 360-500 євро, скільки хто міг, і віддавали нам, на наші потреби з закупівлі гуманітарної допомоги для України.
І тут одного ранку вони бачать велику чергу з автівок під власне використання. Вони розуміють: коли в тебе немає що їсти – ти не будеш купувати транспортний засіб, коли в тебе немає де сховатись через те, що дім зруйнували снарядами, то ти не будеш купувати транспортний засіб. Потім ті ж польські колеги запитують нас: скажіть, будь-ласка, а що трапилось? Може, все закінчилось, може, все у вас добре, може, не потрібно вам вже допомагати, якщо ви вже купуєте авто в такій кількості? Ми були вимушені своїм колегам пояснювати, що ні – не всі люди однакові, частина транспорту дійсно йшла на ЗСУ, але…
Шацький каже, що з часу ухвалення закону заїхало практично 200 тисяч транспортних засобів і можна просто порахувати скільки валюти вийшло з держави. Плюс колапс на кордоні і сумніви звичайних європейців в тому чи варто Україні допомагати.
– Для тих, хто сумнівається, що європейці почали менше донатити і передавати менше гуманітарної допомоги для країни, наведу приклад Закарпатської області. Там є термінал, на який великим потоком – і залізничним, і автомобільним – йшла гуманітарна допомога. На цьому хабі було перевантажено багато тонн гуманітарного вантажу, який далі відправлявся на Харків, Київ, Миколаїв. Там йшли цілі каравани гуманітарки, і керівник терміналу, а також і керівник військової адміністрації Закарпаття шукали волонтерів, які б могли допомогти перевантажувати все це або в інші вагони, або інші авто. На сьогоднішній час, якщо в тиждень приходить 3-4 фури на перевантаження – це дуже добре.
А по Виноградову один народний депутат, який займався гуманітарною допомогою, питає: “Олександре, скажи, будь ласка, може, в тебе є донори європейські, які можуть допомогти, бо потреба є, але “закінчилися” всі ті люди, які з Європи нам допомагали”.
Ось статистика, щоб всі зрозуміли, наскільки протягом останнього часу різко зменшилися обсяги доправленого в Україну гуманітарного вантажу: з десятків тисяч тонн скоротилося до тисяч.
– Найбільша черга була на Краківці, на Ягодин, як ми розуміємо, найбільший пункт пропуску, по якому йшли транспортні засоби, – за 20 км. Люди стояли 3-4 доби, може й 5. І це стояли не тільки люди, які ввозили авто для власних потреб, в черзі стояли і волонтери.
– Можу сказати, що тільки по транспортних засобах державний бюджет не отримав десь 21-22 млрд. грн., – резюмує ситуацію Олександр, пише Обозрєватєль.
Фото: aspi.com.ua.
06/30/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся