Як малим був мій Арсеній, то все в мене випитувався, я йому наче розкривала суть речей і дуже хотіла аби він дивився на світ моїми очима. А тепер, коли він таке чинить у своєму житті, я ніяк не можу до нього достукатися і не розумію, чому так

Мій син женився з гарною дівчиною, Оленка мені подобається, бо така хазяйновита і домашня дівчина була і є, все для родини старається, діток дуже пильнує, бачу, що й мій син гарно одягнений і просто чудово виглядає. Звичайно, що в тому всьому заслуга невістки.

Отак вони прожили разом чотирнадцять років і я натішитися не могла, що так вдало все у мого сина. Аж ось сюрприз – стоїть він на порозі з сумкою.

– Мамо, мене Оленка вигнала, – і дивиться так жалісливо.

– Що ти натворив, – одразу спитала я.

– Чому ти одразу таке на мене подумала, на свого сина?

– Бо я певна в тому, що твоя дружина тебе просто так би з квартири не попросила! Кажи!

І він так мнучись почав розповідати, що місяць тому, коли Оленка була з меншим в стаціонарі, він зійшовся зі своєю колегою на роботі.

– Мамо, я їй сказав, що то нічого серйозного не було. Просто так сталося, а вона мене й за двері. Ну скажи їй щось!

– А що, любий сину, я їй маю сказати?

– Ну, скажи, що чоловіки такі є, що тато мій таким був і це його вплив на мене, ну знаєш, запам’яталося мені це в дитинстві, а я тепер так чиню і не бачу в тому нічого поганого, бо ти ж тата пробачила.

– Тобто, тепер в тому, що ти там крутив зі своєю винна ще й я і тато?

Звичайно, що я нічого Оленці не казала, я навпаки просила в неї вибачення, бо ж як я могла такого сина виховати?

Оленка так Арсенія не пробачила і він через якийсь час зійшовся з тією Мартою, а у неї теж двоє дітей, знаєте. Я нову невістку навіть на поріг до себе не пускала і на розпис теж не ходила.

А десь через місяці чотири телефонує до мене Оленка і каже, що Арсеній геть не платить їй аліменти на дітей. Я до нього, а він каже, що просто так склалося, зараз не має, але як тільки гроші з’являться, то він одразу все оплатить.

Я тоді гроші зі свого сховку і до невістки.

– Чого ти мені раніше не сказала, – кажу їй, – та ж діти стільки всього потребують, а ти мовчиш.

– Та ви й так маєте невелику пенсію, що я вам буду казати. А от Арсеній має добру і ще й так має, то міг би мені й дати більше, бо я геть не даю собі ради.

Але син не дав ні через місяць, ні через два. Відвіз нову дружину на курорт разом з дітьми, та виставила купу фотографій, як вони там радіють життю, що їдять та п’ють і де гуляють.

І отак повелося, що Оленка наче моєму синові й не жінка, а його діти теж його не цікавлять. Він буде біля нових крутитися та їм щось купувати, а колишні наче й не його.

Я такого просто не розумію, тому й вирішила, що все моє майно я віддам онукам і першій невістці.

Я їй вже передала документи на договір довічного утримання, щоб вона вже знала, що у неї є тил в житті.

Як син дізнався. Але вже прибіг з невісткою та ще з порога, чому це я рідному синові нічого, а їй, чужій по суті жінці, все.

– Дуже просто, дитино, я виправляю те, що мав робити ти – утримую твоїх дітей. Хай собі продають майно, міняють чи живуть, але то їхня справа.

А ті дверима гримнули аж зі стелі посипалося, мовляв, в мене більше нема сина. А я собі думаю тепер – чому так сталося? Що я пропустила в його житті, що він став таким – як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page