fbpx
Історії з життя
Як мама? То це ти? Що ж ти, жінко, накоїла? Рідного сина підкинула чужим людям. — А він вам не чужий. Це ваш онук. Іванко Сергіїв син

Старий зойкнув і відступив убік, пустивши жінку до хати. На вулиці вже другий день лютувала негода і незнайомка наскрізь промокла.

— Проходьте, зігрієтесь — запросив Віктор. Зараз я чайник поставлю. Стіл накрию. Розмова, як я розумію, буде у нас дуже довгою.

Незабаром вони сиділи за столом. І Єва почала свою важку розповідь.

— Скажу вам відразу, що ваш син Сергій не через мене пішов на той світ. А ви вже вирішуйте прогнати мене чи дослухати до кінця. Розумієте, Вікторе Івановичу, я донька тієї людини, до якої Сергій влаштувався працювати водієм. Не буду розповідати, наскільки мені сподобався ваш син. Та що там сподобався, я закохалася в нього з першого погляду. Я ніколи не зустрічала таких хлопців. Гарний, стрункий, а яким же він був добрим та лагідним. Це я навіть висловити словами не можу. Я не звикла до такого ставлення у своєму домі. Мій батько був дуже жорсткою людиною. Він не розумів, що таке любов і визнавав тільки гроші і владу. Він займав високу урядову посаду в нашому районі, але не тому, що хотів допомогти людям чи зробити кращим наш край. Ні, він просто задовольняв свої амбіції. І не гребував нічим заради досягнення своєї мети.

Навіть я, його єдина донька, була для нього всього лише розмінною монетою. І тут уявляєте, я закохалася в простого водія. Бідного хлопця, у якого нічого не було за душею. А те, що його душа була з чистого золота, мого батька взагалі не хвилювало. Він приготував для мене іншого нареченого, чоловіка на 15 років старшого за мене. Некрасивого і злого, проте дуже багатого. Єва піднесла до губ чашку з чаєм і почала пити напій дрібними ковтками, немов у неї пересохло в горлі і вона більше не могла продовжувати свою розповідь.
Віктор терпляче чекав. Нарешті Єва заговорила знову.

— Я довго не наважувалася зізнатися батькові про те, що при надії, і навіть пропонувала Сергієві втекти. Але він був дуже чесним і вірив, що люди навколо такі ж. Він пішов до мого батька і сказав, що любить мене і що ми чекаємо на дитину. А потім попросив моєї руки. Ех, Вікторе Івановичу, батько віддав наказ і з Сергієм відразу розібралися на тому ж місці. Намагалися увійти до мене в кімнату. Я встигла вистрибнути. Хоча була вже на третьому місяці. Я втекла, сховалася і спостерігала, як вони виносили Сергія. Згодом у новинах передали, що в яру за містом знайшли згорілу машину, далі ви і самі все знаєте.

Віктор Іванович глибоко зітхнув, закрив обличчя руками. Єва розплакалася. Занадто важкими були для неї ці спогади.

— Я таємно народила Іванка. Вони мене вистежили. Не знаю, як у них це вийшло, та я зрозуміла, що моєму синочкові нічого доброго не світить. Тому перебуваючи у глибокому відчаї, привезла його до вас.

Вже на наступний день мене посадили в автомобіль і відвезли до батька. А потім видали заміж. Бог покарав всіх, хто заподіяв нам стільки випробувань. Нещодавно не стало і мого батька. А я нарешті отримала довгоочікувану свободу. От тільки, що тепер з нею робити не знаю. Єва знову замовкла.

Дідусь теж не поспішав говорити що-небудь. Він спокійно встав, приготував свіжого чаю, налив жінці, яка сиділа не піднімаючи очей, і очікувала на його рішення. Нарешті він зітхнув, сів поруч і поклав свою долоню на її тремтячі руки.

— Ти ні в чому не винна, дівчинко. Стільки лиха, скільки тобі довелося пережити, витримав би не кожен дорослий чоловік. Не те що ти, така худенька, тендітна. Я здається розумію чому Сергій вибрав саме тебе, Єво, є в тобі якийсь стержень. Щось таке, що не можна зламати і це дуже добре. Завдяки твоїй стійкості ти зважилася на сина, який став продовженням мого Сергія. Єво, але ж я здогадувався, що Іванко не просто так тут, адже він копія свого батька. Багато разів я помилково називав його Сергієм, я просто забував, що мого сина більше немає. Вони дуже схожі. І вранці ти це побачиш. Я не хотів би лише одного, щоб ти не забирала у мене внука. Мені здається я більше не витримаю важкої і гнітючої самотності.

— Що ви, Вікторе Івановичу? Ви ж із Ванею стали рідними людьми. Хіба ж я здатна на такий вчинок? Нізащо у світі. Навпаки, я б хотіла попросити у вас дозволу пожити з вами. Я хочу, щоб мій син до мене звик. Хочу жити так, як живете ви. І там, де жив мій коханий Сергій. Ви не думайте, що я міська і білоручка. Я геть усе вмію і готувати, і прибирати. Лише дозвольте мені залишитися у вас. Я хочу тиші і спокою.

— Залишайся, Єво. Ти нам не заважатимеш. Ось тільки будиночок у нас маленький.

— Вікторе Івановичу, дякую вам щиро. А за будинок не хвилюйтеся. Не мине й двох місяців, як ми зробимо потрібні прибудови і значно розширимо нашу житлову площу, додавши все, що потрібно зі зручностей.

— Діду, а хто це? — почулося з дверей. Віктор і Єва обернулися. Перед ними стояв сонний Іванко. Його розбудили голоси і він прийшов дізнатися в чому справа. — ось і добре, що ти прокинувся, онучку — посміхнувся йому Віктор. Знайомся, це твоя мама. Вона не могла раніше приїхати і на те у неї були серйозні причини. Коли ти був маленький вона врятувала тебе і дуже сумувала увесь цей час. Ну що ж ти стоїш, обійми маму. Сьогодні у вас починається зовсім інше життя.

— Мамо, я знав, що ти одного разу прийдеш до мене і вірив у це.

— Я прийшла. Прийшла назавжди, синку. Дідусь дозволив мені залишитися з вами і тепер я вже нікуди не піду.

— Ооо, мамо, а ходи я прямо зараз покажу тобі мого Пензлика. Це рись така, у неї на вухах пензлики і ми з дідом так її і називаємо. А ще у нас є Дружок. Тільки він уже зовсім старий. А дядько Андрій приходив до нас в гості і обіцяв, що подарує мені нове цуценя. У його собаки скоро повинні народитися цуценята.

— Андрій — це наш новий ветеринар. Він зовсім нещодавно приїхав в село і відразу подружився з Іваном. До речі, Єво, Ваня теж мріє лікувати тварин. Це ж чудово, хіба не так?

— Що справді? — посміхнулася Єва обіймаючи й цілуючи свого сина.

Минув рік. Як і обіцяла Єва на місці старого будинку Віктора з’явилася затишна і зручна садиба. Іванко щиро прив’язався до своєї матері, яка розповіла йому історію його народження. Віктор із задоволенням спостерігав за ними. Він був щасливий і спокійний за долю онука. А ще зауважив, що ветеринар Андрій хороший, серйозний чоловік задивляється на Єву. А вона відводить свій погляд і червоніє. Значить скоро буде весілля!
Життя тривало і це було дуже добре. Старий був задоволений.

Першу частину розповіді читайте на нашому сайті: Віктор Іванович вийшов в сад свого сільського будинку. Зрізав кілька красивих троянд, потім повернувся в кімнату і поставив їх у вазу перед портретом сина. Сьогодні минув рівно рік з того дня, як Сергія не стало. Що там сталося насправді Віктор не знав. Та це його особливо і не цікавило.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page