Я дивилася на маму і вже не мала питань, чому я дійшла до такого життя в свої сорок шість…
Останнім часом на мене як посипалося, наче у всіх зараз так, але мені додалося ще й нерозуміння з боку чоловіка та доньки.
Вони чомусь сприймали мене як належне і як мені стало зле, то вони не звертали на мене уваги, навпаки. чоловік ще почав дратуватися, що всім попалися жінки, як жінки, а йому ось така, в якої як не одне, то друге.
Донька теж не підвела:
– Мамо, у мене нема часу на твої жалі, у мене своє життя.
Розповідати мамі, що мені ще молодій жінці не знати чого стає погано, я не хотіла, не хотіла її турбувати.
Отак я й жила, то кололо, то тиснуло і далі вже моя сестра вирішила, що треба мені допомогти.
– Та, що ти, Віро, все пройде, хто в нашому віці вже здоровий?
– Не мороч мені голову, тобі треба обстежитися.
– Ти що, знаєш, скільки на це треба грошей? А мені зарплату знову урізали, в Ігоря затримують та й Олі треба допомагати. Я так, в аптеку зайду та й вже знаю, що мені помагає.
– Ні, як треба я тобі гроші дам, – сестра була категорична.
І почалися ці безкінечні ходіння від одного до другого, вони розводили… руками і казали, що то все від нервів.
Я те все розказую чоловікові та доньці, а вони й кажуть:
– І нащо було стільки грошей намарне витрачати? Ти ж наперед знала, що вони нічого не знайдуть!
А мені так стало важко. Де підтримка?
Потім я пішла до сестри, вже налаштувалася на те, що й вона скаже про те, що я її гроші викинула на вітер, а так нічого й не знаємо про те. Що зі мною.
– Що ж, це чудові результати, – каже вона, – Оксано! В тебе ж нічого такого не знайшли і це вже велика радість. Але я маю для тебе ще один сюрприз…
Я не люблю сюрпризи, але Віра наполягала.
– Знаєш, колись казали, що багато проблем у жінок може вирішити гарний капелюшок, а тепер, люба моя, індустрія краси нам може запропонувати набагато краще.
Я навіть не знаю, як та процедура правильно називається, мене обгортали, мов дитя, мастили і м’яли, розтирали й втирали. Я наче наново на світ народилася, як мене розпеленали. Я вам кажу чесно.
Але як я побачила, скільки це коштує, то я мало не скрикнула.
– Це ще по акції, – усміхнулася сестра, а я мало не впала.
– От бачиш, Оксано, як буває, – сказала мені сестра, яка теж там відвідувала процедуру, – На якісь аналізи та неприємні маніпуляції ти готова віддати в три рази більше і думаєш, що це правильно. А на те, що тобі було дуже приємне ти й гривні не хочеш витратити. Кажу тобі, що всі ці спеціалісти праві лише в одному – все в нашій голові.
– Але як в такий час стільки грошей витрачати на себе?
– То витрать не лише на себе, як так совість тебе турбує, – стенула та плечима, – я не кажу тратити стільки ж, але повір, навіть манікюр, той час, який ти там сидиш, він більше корисний, ніж похід в аптеку. А як ти будеш більше часу собі приділяти, то й не прийдеться нікуди ходити.
З того часу я дуже змінилася. Я почала витрачати час на роботі не на те аби перелічувати, де мене кололо та скільки часу, а на роботу. І я почала все встигати, не повірите.
Менше балаканини, а більше роботи – стало моїм девізом.
Я вам скажу, що я перестала гуглити свої мнимі болячки, а замість того просто гуляю містом і милуюся небом чи квітами, чи людьми…
Я зробила собі таке фарбування, про яке роки мріяла і відчуваю себе впевнено, бо не видно моєї сивини і я відчуваю себе ще молодою і повною сил.
Мамі чомусь це не зрозуміти. Та й не поясниш вже, правда ж?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
