fbpx

Як послухати мою невістку, то прямо дивно, як то у мене троє синів-легінів виросли. “Ковбасу дитині не давайте”, “Мамо, ви що, дали малій цукерку. Як ви могли, до трьох ні в якому разі”. А це узагалі мене син попросив не приходити, бачте невістка вважає, що я не надто добре на онучку впливаю

Як послухати мою невістку, то прямо дивно, як то у мене троє синів-легінів виросли. “Ковбасу дитині не давайте”, “Мамо, ви що, дали малій цукерку? Як ви могли, до трьох ні в якому разі”. А це узагалі мене син попросив не приходити, бачте невістка вважає, що я не надто добре на онучку впливаю.

От якби я знала коли на весіллі сина свого старшого від щастя плакала і коли на довге сімейне життя благословляла, яку то він невістку у дім нам приведе, то ніколи б не дала згоди на той шлюб.

Ще до появи онучки, вона в руках себе тримала, усе посміхалась, та головою на знак згоди кивала. Такі їй були мої борщі і каші, і погляди мої життєві її теж цілком влаштовували.

А от як винесла вона отой згорток рожевий, так прямо одразу професором стала: усе панна знає і нікого не слухає. Прийшла на все готове, ще й носом верне, все їй не так і не те.

Я ж усе зі свого досвіду їй підказую, розповідаю, як краще, застерігаю, а вона мені:

— Я вас почула.

А ти стій бабо і думай куди оте “почула” нести і що з ним робити тепер.

З отією пустушкою ми вперше зійшлись. Я придбала таку гарну, рожеву і кажу, аби привчала до неї малу. То ж на скільки легше тоді, спатиме довше, спокійніше. Ага! Панна раз спробувала і заявила, що малій воно ні до чого. Мовляв, без неї все гаразд.

Ліжечко вона біля ліжка свого поставила. Я що відсуну, а вона його назад прикотить. Кажу, що не треба привчати от так спати онуку, бо ж потім не відучиш. Та й на скільки ж простіше коли дитина самостійна. Я своїх і не заколисувала – самі засинали. Але ж ні: “Я вас почула”.

І все у неї по-своєму, все якось догори дригом. Ми стільки разів стинались із нею, що мені жодного дня без оцих непорозумінь не пригадати. А мені ж за онучку так образливо. Бачу ж що не так робити треба, але хіба підступишся, як невістка орлицею довкола кружляє.

Як вони оце від нас з’їхали, то я місця собі не знаходила. Телефоную, що запитати, чи їла мала, чи спала. А та мені голосом сухим без подробиць: “Спала, їла”. Як з чужим кимось, ніби з роботом яким говорить.

Зі мною тепер навіть у кімнаті не залишає малу, бо ж побачила як я пригостила онучку бутербродом із ковбасою. Таку із того роздула проблему, що мати моя рідна!

А це, нещодавно, новина прилетіла звідки не чекали: “Мамо, не приходь до нас. Олена каже, що ти не надто добре на онучку впливаєш”.

Цікаво чим я на неї не так впливаю? Іграшками, чи смаколиками які приношу? Ну відколи це вже й цукерки дитині дворічній не можна, ну що за казки. Як вона ж сама коли мене бачить ручки тягне.

Дійшло до того, що аби побачити онуку, чатую їх на прогулянці.

Ну от скажіть, хіба так бути може? З сином говорила про поведінку його дружини і не раз, але бачу, що то марні справи.

Може, у кого була ситуація подібна, так прошу, підкажіть, як мені невістку на путь істинний наставити?

25,10.2023

 Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page