Як таке почути від рідної доньки? Куди мені йти з новим чоловіком – світами, але ми вже не молоді та вибір у мене невеликий: або донька з дітьми йде, або я. Що мені робити – вже й сама не знаю.

В сорок років я поїхала на заробітки, бо треба було вже щось вирішувати з житлом – жити в однокімнатній квартирі двом можна, але як Світланка вивчиться і приведе чоловіка, то як буде?

І от я їхала з такою мрією, що зароблю на двокімнатну квартиру, а потім собі на однокімнатну і будемо жити всі дружно.

Проте, десять років пролетіли мені в роботах, але ніяк я не могла назбирати на двокімнатну квартиру, а що вже говорити про ще одну?

Ні, я не тринькала копійку, та й як могла, адже у мене був чіткий план – побудувати щастя для єдиної доньки.
Але Світлана вирішила після школи вийти заміж і мені прийшлося справити їй пишне весілля, бо донька таке мені влаштовувала, що я вже не знала як бути:

– Я хочу весілля як у всіх, а хто мені його зробить? Батько? Так він через тебе зі мною не спілкується! Я хочу весілля! Я хочу біле плаття!

Вона не вгавала, а я не могла пояснити, що батько з нами не спілкується, бо у нього нова родина і він навіть аліменти не платить.

Тому я приїхала додому з грошима і на всі, як то кажуть, влаштувала доньці пишне весілля.

Вона так раділа, я передивляюся відео з весілля і бачу, що гроші й для того потрібні аби робити людей щасливими.

Молодята пішли жити в нашу однокімнатну квартиру, а я далі – працювати. І ось далі знову новина – Світланка стане мамою і треба пишні хрестини. Зять мій Руслан заробляв дуже мало, мав лише стипендію, бо вчився і після уроків підробляв офіціантом, що у них тих грошей, тому одразу до мене – дай.

Знову мінус в моїх заробітках, але зате яка щаслива Світланка! Так мені дякувала і казала, що я – найкраща мама і бабуся.

Не побула я й тижня, як знову назад і вже треба не лише на квартиру заробляти, але й молодим батькам гроші висилати.

Але де одне дитя, там через три роки друге і вже тісно стало їм в нашій квартирі:

– Мамо, та скільки там можна працювати і сліду від твоїх заробітків нема, давай ми продамо однокімнатну і вже нарешті купимо двокімнатну!

Я погодилася, бо якраз виходило на гарну квартиру в новобудові і на ремонт. Потім донька на мене образилася, що я купила квартиру на своє ім’я.

– Чому ти це зробила? спеціально аби ми потім мали купу паперової тяганини?

Я й сама не знаю, як так вийшло, але у мене були гроші і я на цю квартиру заробила, то я навіть не думала, що треба на когось її купити.

– Доню, як зароблю на однокімнатну, то запишу на тебе, – сказала їй я і так якось Світлана трохи зм’якла.

І ось я вже десять років працюю і розумію, що не ті вже у мене сили, ой не ті. Але ж треба тягнути. І в цей період мені трапився чудовий чоловік, який не раз мені тут допомагав з посилками чи по роботі і я подумала, що це той, з ким би я хотіла своє життя прожити.

Михайло теж заробляв дітям на житло, а свого й не мав, бо все віддав колишній дружині, сказав, що живе одним днем. Але ось мені вже не до праці і вирішила я вернутися з ним в Україну. Але постало питання – де жити?

Прийшла я до доньки, а та наробила колотнечі:

– Ти що будеш мене з дітьми висиляти, бо тобі щось на голову налізло? Та ти придивися до нього, нічого не має за душею. Ти мене на нього проміняла?

– Доню, ви молоді і маєте самі на себе заробити, а я вже не маю сили і не маю бажання по орендованих квартирах швендяти!

– А я маю? Руслан один працює – звідки нам грошей взяти на оренду квартири?

– Я тобі дам на першу пору і буду помагати, але квартиру мені залиш.

Дала їм місяць часу, а самі орендуємо житло. Всі кажуть, що я чиню не правильно, невже це так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page