Як тільки невістка провела мого сина на службу, як одразу ж зібрала речі, свої і дітей, і подалась до своєї мами в село. Буквально наступного ж дня ввечері я повернулась із роботи в порожню квартиру. Коли зателефонувала запитати, що ж власне сталось, почула для себе дуже неприємні і несподівані речі.
Син мій одружений уже вісім років. живуть вони із самого першого дня зі мною в квартирі, адже винаймати житло маючи трикімнатну квартиру в столиці, просто не розумно.
Коли з’явились мої онуки я в усьому і завжди допомагала невістці. Син приходить з роботи виморений, то я казала, аби він ліг відпочивати, а сама брала коляску і йшла гуляти, або допомагала невістці купати діток.
Ну і підказувала їй багато чого, бо бачила, що без досвіду багато чого робила Настя не так. Я й вночі до малих вставала і речі їм милом господарським прала до пів року, бо ж невістка все у пралкукидала, а куди з дітками так?
Я ні на що там не надіялась і вдячності не чекала. Просто бачила, що їй важко, то й ставала на допомогу про власну втому забувши. Саме тому, для мене було настільки неприємно повернутись у порожню квартиру саме тоді, коли ми всі повинні були триматись разом.
Настя із села. Сваха моя набато від мене старша і вже давно перейшла сімидесятирічний рубіж. Вона скільки знаю її, завше на здоров’я жалілась. То те їй не те, то там не так. Часто до нас приїздила на перевірки якісь. Жила по два місяці.
А тут ну прямо так їй зле стало, що Настя до неї швидко поїхала. Я телефоную, запитую. коли вона повернеться і чую, що мабуть, діти там же в селі і в перший клас підуть, бо мама її дуже вже нездорова і потребує догляду.
А як же я? Так, мені усього 5о, але скажіть, хіба мені підтримка у такий важкий період життя не потрібна? Я думала що ми гуртом, разом чекатимемо мого Богданчика, а виявилось, що для невістки я і мої почуття геть ніякого значення не мають.
Жалілась сину, але він не розуміє у чому власне справа. Рішення дружини він підтримує, ще й каже, що то геть не проблема мені сісти в автобус і приїхати до Насті із онуками в село.
Ніхто мене не може зрозуміти, моєї образи, моїх прикрощів.
Виходить, що не є я важливою для невістки? Дай Боже син повернеться і все буде добре. А якщо щось станеться? Я сама у цьому світі лишусь? Так виходить?
01,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Зі свого міста ми виїхали разом із сестрою чоловіка ще у минулому лютому. Винайняли квартиру у передмісті Берліна де і мешкаємо донині. Аня мені завжди подобалась, ми з нею були подругами, аж доки не почали жити разом
- Яка робота? – дивиться на мене здивовано чоловік, – А мама моя, як сама? Ні і ще раз ні. Ти маєш звільнитись і допомагати їй. Це обов’язок дружини, хіба не так
- Коли донька йшла за Максима я була проти. Ще при знайомстві її наречений мені не сподобався. Даша очі під лоба і розповідає, який він хороший, який економний і як гарно вміє рахувати гроші, прямо до копієчки, звичок не хороших не має і правильно харчується. Я ж розуміла, що хлопець дуже економний, прямо занадто, як згодом виявилось. А останні події і доньці моїй очі відкрили
- Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць, доки я роботу знайду у місті і зарплатню першу отримаю”. Але мене так просто не розчулити. Я гне пускала і пускати їх до себе не буду і тут справа не в образі. Ось посудіть самі, ви б простягнули руку допомоги після такого?
- Ззовні гарне і світле приміщення зустріло мене темними коридорами і неприємним запахом. Я, навіть не одразу увійти туди змогла, надто різким був контраст між життям за територією і тут. Олена мене зустріла радо. Показала свою кімнатку, провела екскурсію, з гіркою посмішкою розповіла про “радості” життя в старечому домі. Додому я їхала із одним єдиним твердим рішенням і з наміром будь, що зробити, як надумала. та несподівано мої діти виступили проти