Певно, почати треба з того, що між моїми дітьми нема аж такої прихильності, як то буває. Чи то через те, що то хлопчик і дівчинка, чи характери такі різні, але моя Ліда більше мала прихильності до сусідської дівчинки, ніж до брата: і цукерками з нею ділилася, і фломастерами чи пластиліном, а вартувало Сергію щось її взяти, то вже ворон на хату не сідав.
І так Ліда з Оксаною дружили, що й не передати, то разом все – їли, уроки робили, гуляли, а вже як треба було додому вертатися переночувати, то вже такі були образи, що я вам кажу.
Вже як дівчата підросли, то між собою вирішили, що Ліда виходить заміж за брата Оксани, а та за мого Сергія.
Де ж я знала, що то все так серйозно і через роки тепер от вилізе?
Сергій сподобав Галю і вони одружилися. Скажу вам так – Ліда хоч і була на весіллі, але з таким виразом сиділа, що мені лице лупилося, а Оксана на весілля не прийшла, хоч то по-сусідству.
Але далі Ліда таки вискочила заміж за її брата, а Оксана подалася в місто шукати свою долю.
Галя, моя невістка, мені не дуже подобалася, але в хаті був мир і спокій, тому що ще хотіти? Вони жили у нас, я дітей з чоловіком гляділа, вони на роботу, своя господарка. Все як у всіх.
І ось Сергію сорок років на носі і стали ми готуватися до свята. За ці роки багато що змінилося, а, особливо, Галя. Дуже вже на ній відбилися діти, але для мене вона не змінилася, вона гарна господиня, діти завжди доглянути, всюди її руки доходять, від квітника до корівника.
А Сергій що – чоловік, з віком лиш набрав краси, що тут вже нічого не скажеш, що я щось собі уявила, бо сина люблю. Не раз собі думала, що мав би й кращу мати за жінку, але вже що є, вже треба з тим віку доживати.
І ось вже день народження, ми готувалися з тиждень, напросили гостей, винесли столи на вулицю і чекаємо.
Аж тут пливе – Оксана!
Я вам кажу, наче й тих років на ній нема! вималювана, сукенка на ній, як влита, віями кліпає та бровами до Сергія моргає. А Сергій що – аж розплився в усмішці! Аж його розпирає, що така красуня та на нього ласа!
Я на Галю, а та аж поникла.
Я на Лідку свою – а та така задоволена, що не знаю, хто більше – чи Сергій чи вона.
Ну, думаю, ото маю вже свято, що й очима не треба змигати аби ота Оксана десь того Сергія не повела. І як у воду дивилася!
– А де ваша музика? Я хочу з іменинником потанцювати!, – горлає Оксана та до Сергія.
– Перша мама, – впхалася я між ними, – А далі жінка та сестра, а ти, Оксаню, перша з кінця!
Танці скінчилися, але не Оксанин запал і я знаєте вже не в тому віці аби за молодими вганятися, тому Ліду за руку і до хати:
– Ти що твориш? Ти думаєш, що вона буде з ним жити? Отак потішиться місяць і викине, то куди він прийде? До Галі і пробачить Галя?
– Така пробачить, – пирхає Ліда.
– А діти пробачать батьку?
– А мені що до дітей?
– Та має бути що, бо вони й тобі нагадають, хто поміг тата з родини забрати! Ти чого за свою сім’ю не пильнуєш, а за подружку? Ти мені лиш попробуй не впильнувати Оксану, то я тобі кажу – знати тебе не хочу!
– Ви завжди більше Сергія любили!..
– Я тобі сказала!
Нічого, я з донькою помирюся, то не дивина. Але, головне, щоб отакі ласі до чужого просто потішити свою душеньку не взяли свого. Я такі моменти вже добре бачу, а молоді ще ні, тому треба завжди бути на сторожі. Правда ж?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота