“Як то – скінчились гроші?” – дивиться на мене мама здивовано. “А куди це ти їх так швидко могла витратити? Вчора були, а сьогодні вже всі спустила?” – не приховувала свого невдоволення мама. А я сиділа і не знала, як мушу от зараз сказати правду.
Так уже склалось, що у свої сорок я досі не заміжня, хоча мене не раз і сватали. Ситуація у нашій сім’ї така, що заміж мені вийти було просто ніколи за клопотами.
Мама моя – вдова. Сама вона нас із сестрою на ноги ставила. Працювала дуже важко, що відзначилось на здоров’ї. Я закінчувала дев’ятий клас, а мама моя ледь уже й ходила.
Оскільки я була старшою, то більша відповідальність завжди була саме на моїх плечах. Я піклувалась про сестричку, про маму недужу, а вже коли стала старша то й про те, аби нас усіх прогодувати, адже мама вже й з дому вийти не могла.
Сестра закінчувала школу, а ми з мамою вирішили, що я повинна їхати на заробітки. Тоді я думала, що зароблю собі на освіту і повернусь, та вчилась сестра а я все ніяк не могла повернутись, адже ж потреби одна одну наздоганяли.
Нині мені сорок років. Нещодавно, я приїхала додому у відпустку. Про освіту, чи про сім’ю, я вже давно не мрію. Змирилась уже з тим, що моя доля – заробітчанська.
Привезла я дуже гарні гроші. Мама приблизно знала скільки в мене є, бо ж я пів року до того не передавала додому всієї суми. та й я від неї ніколи нічого не приховувала. З першого ж дня мого приїзду мама почала:
— Треба оновити сантехніку. Давай візьмемо не оце дешеве, а фірмове і таке, щоб око радувало. Я там знайшла, з тисяча євро піде, зате матимемо якісне і на все життя. Паркан потрібен новий. До речі, я майстрів покликала, нам на сараї шифер замінять то ти на днях поїдь і придбай. Якраз і килим новий підбри у зал і я камін хочу, як у Лариси, тільки кращий. А може я з тобою поїду. бо й шпалери нам треба вже нові у хату.
Потім, коли приїхала сестра на гостину, мама раптом заявила, що ми для неї підготували приємний сюрприз. Відкликала мене в коридор і сказала, що сестрі нині скрутно і що я повинна їй допомогти.
— Вона сама ніколи не попросить, бо їй соромно. Але ти якби дала їй дві тисячі, було б у самий раз.
От тоді я й не витримала. Не подумайте, мені для сестри не шкода, але не дві тисячі євро, ну правда!
— Мамо я маю лиш 500. Більшого я нині сестрі дати не можу.
Треба було бачити мою маму: її обуренню не було меж. Виявляється, я не вмію витрачати гроші і не думаю про майбутнє.
— Як це так, що вчора гроші були, а сьогодні вже й не маєш? Доню, а ти спитала коли витрачала? І на, що ж ти таку суму спустила? Поясни мені? А як нам усім тепер жити? Ми ж розраховували на ті гроші.
У мене відпустка на три тижні, я планувала і Паску вдома зустріти, але напевне, буду їхати знову в Італію, бо вдома мені вже явно не раді: сестра навіть не телефонує, а мама все більше відмовчується. А як і говорить, то аж хлипає від розчарування і жалю, адже я не виправдала їхніх сподівань.
Коли я розповіла про все єдиній подрузі, вона довго мовчала, а потім порадила мені вирости.
— Ти мамина дитина. Ти не її чоловік, не батько і не опікун. Для сестри ти сестра. а не гаманець. Оксано, ти звикла про них дбати, але вони вже не ті що були раніше. Живи для себе.
Я розумію, що подруга права, та не знаю, як то моя мама буде жити без моєї підтримки. Та й немає у мене в житті нікого, окрім мами і сестри.
І бачу, що все не так, а як виправити і не втратити найрідніших, просто не уявляю.
Скажіть, невже у всіх заробітчан так, чи то я щось не вірно роблю?
Головна картинка ілюстративна.
