Я кинула слухавку, бо як тільки згадаю про ту історію, то мороз шкірою йде. Скільки разів я пошкодувала тоді про свій вчинок, але чогось думала, що любов все стерпить, як в Писанні.
Думала, що як відкрию своє серце чоловікові, поясню, що кохаю його і не знаю як жити без нього сама і як буде жити наша дитина. Адже Ілонка заслужила мати батька, то чому він ходить по інших?
Я казала, що зроблю все як треба, хай він тільки скаже, що не так і я змінюся, лиш би ми були разом.
Молода була, всього двадцять сім років, ще не знала, що не треба просити про любов, про увагу, про підтримку. Вона має бути за замовчуванням, коли поруч з тобою чоловік.
Я ж була свято переконана, що Віталій саме той чоловік, просто я щось роблю не так.
Після тієї розмови я дуже старалася рік, другий, третій, але Віталій приймав це за даність і продовжував жити так, як і жив – у своє задоволення.
І в одну темну-претемну ніч я й прийняла рішення виростити дитину, а тоді вже щось робити зі своїм життям.
У мене за душею не було нічого, навіть на підтримку батьків я не могла розраховувати, тому прийшлося прикинутися, що все добре. Віталій же був старшим за мене на десять років. Мав свою квартиру, гарну роботу, був на гарному рахунку на роботі і душею компанії в вільний час. Мрія, а не чоловік.
Насті виповнилося десять років, вона вже вміла приготувати собі макарони та зробити бутерброд, тому я зі спокійною совістю поїхала за кордон, куди мене давно кликала кума.
Я передавала кілька сотень доньці аби мала собі в скарбничку, а чоловік доньку любив і цілком забезпечував на свою зарплату.
Проте, часи такі настали, що його й з роботи звільнили і кудись виїхати він не може, тому я стала єдиним їхнім годувальником.
Мене такий варіант геть не влаштовує, адже я маю намір зібрати нам з Ілонкою на квартиру, а не все витратити аби годувати чоловіка, хай пройдеться по всіх тих жінках, яким робив добро і хай вони його годують.
Я прислала йому папери, але він вважає, що я жартую, бо ж в його думках я досі його кохаю і тільки заради нього виїхала на роботу. Віталій впевнений, що я не зароблю ні на квартиру, ні на ремонт, він не дуже високої про мене думки, для нього я та жінка, яка жила з ним десять років заради квартири.
Він не розуміє, що я жила з ним заради дитини аби вона стала на ноги, навчилася елементарного, щоб я мала вільні руки і пішла працювати. Я й до того не сиділа, але моя зарплата в Україні не давала мені змоги орендувати житло, тому так і виходило. А тут все геть по-іншому, навіть, працюючи важко я почуваюся більш забезпеченою, ніж в Україні при чоловікові.
Хоча, трохи дивує, що Віталій справді щиро вірив, що без нього пропадуть. І чого б це?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
