Ми з чоловіком обоє приїхали в місто вчитися. Він із області, його село в двох годинах їзди від міста, а я з іншого кінця країни. Свого житла в місті у нас не було, поки зустрічалися, то знімали, а як одружилися, почали думати про купівлю свого житла. Накопичували близько п’яти років, відмовляючи собі у всьому і проживаючи на роботі, але змогли влізти в мінімальну іпотеку, яку вже виплатили.
Весь цей час нам не давала спокою його мама. Вона ж розраховувала, що син після навчання повернеться в село, хоча він відразу поставив її перед фактом, що повертатися не думає. Для молоді там перспектив ніяких, якщо тільки жити за рахунок власного господарства, але душа у чоловіка до цього не лежала.
Сама свекруха працювала на фермі, за мірками села платили непогано, їй вистачало. З урахуванням обов’язкового для місцевих жителів городу, так взагалі була краса. Але це для неї. Нас вона агітувала довго, але я не для того здобувала вищу освіту, щоб від свиней відчищати. Чоловік був зі мною солідарний.
У місті ми влаштувалися добре. Кілька років побігали з місця на місце, але потім знайшли нормальну роботу. Зараз вже спокійно живемо в своїй квартирі і ростимо сина, в планах поява другої дитини.
До свекрухи їздимо мало не щотижня, привозимо онука, гостинці, допомагаємо в міру сил. Іноді свекруха сама приїжджає до нас в гості. Так що на брак спілкування скаржитися не доводиться. Це мої батьки бувають у нас раз на рік під час відпустки, а маму чоловіка я бачу дуже часто.
Півроку тому ферма закрилась. Свекруха залишилася без роботи. Наступного року обіцяють відкрити нове господарство, ніби як там робочі знадобляться, але хто його знає. Свекруха взагалі сказала, що вже напрацювалась і хоче спокійно пожити на пенсії.
А для спокійного проживання на пенсії їй терміново потрібно було переїхати в місто, щоб бути ближче до нас, хоча, мені здається, що вона і так надто близько. Природно, в орендованій квартирі вона жити не хоче і не збирається, треба купувати житло. Але на це потрібні гроші, яких у неї немає.
Ми подивилися, за скільки можна продати її квартиру в селі, скільки коштують квартири навіть найдешевші тут у нас, і прийшли до невтішних висновків – грошей не вистачить. Накопичень у свекрухи ніяких немає, так що додавати нічого. У нас дещо накопичено, але на житло явно не вистачить.
Тоді мама чоловіка знайшла “чудовий” вихід із ситуації – а чому б нам не взяти іпотеку для маминої квартири. Оформляти будемо на неї, щоб якщо що, вона не залишилася на вулиці, а платити повинні ми з чоловіком, на перший внесок піде сума, виручена за продаж її будинку в селі.
На думку свекрухи, це відмінний варіант, тому що після неї квартира все одно дістанеться синові, тому це ніякі не витрати, а інвестиції. Але у нас зараз немає ні можливості, ні бажання робити такі сумнівні інвестиції.
Як я вже говорила, ми плануємо другу дитину, а знаючи нестабільність, яка зараз є, хочеться мати значну подушку безпеки, яка в крайньому випадку зможе нас всіх якийсь час годувати.
Чоловік намагався мамі спокійно пояснити всю ситуацію, але вона не розуміє. Каже, що з дитиною можна і почекати, поки не розплатимося. Але тут або знову на роботі жити, щоб розплатитись з кредитом в короткі терміни, або відкладати появу дитини на десяток років, а я так не хочу. По-перше, занадто велика різниця між дітьми, по-друге, я не молодію.
Але мама чоловіка стоїть на своєму і край. Вона, мовляв уже всім подругам розповіла, що діти її до себе заьирають і що купили їй квартиру, а вона поки тут адже в ній ремонт. Говорить, що ми отпросто повинні кудись її забрати, адже у неї вже запитують, коли ж переїде.
От поясніть мені… Жінці 67. Живе усе життя в селі, там уся її рідня, подруги, знайомі. З якого такого дива необхідність термінового переїзду. куди? Навіщо? І чи не почуємо ми через пів року, що їй нудно і самотньо одній в квартирі. Адже вдома вона постійно спілкується з кимось, а тут як?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.