Ми з сестрою народилися в невеличкому містечку. З дитинства батьки нам втовкмачували, що ми завжди повинні бути одна за одну, тому що в цьому світі потрібно сподіватися тільки на своїх. Так ми і робили. Соня була на два роки молодша за мене, і хай би хто спробував забрати у неї скакалку чи м’ячик – я завжди ставала на її захист. Виправдовували ми один одного і перед мамою. Якщо, наприклад, хтось один що-небудь накоїв, то провину за це ділили навпіл. Загалом, ближчої і ріднішої людини, ніж сестра у мене не було.
Я виросла і перша поїхала до великого міста. А за сестрою дуже сумувала, мріючи, що скоро і вона приїде до мене. В цей час в моєму житті з’явився Олег. Я закохалася в нього відразу і він тут же відповів взаємністю. Перша людина з рідні, з якою я познайомила нареченого, була, звичайно, Сонька. І свідком на весіллі, хоч кажуть, що сестрі не можна, була теж вона.
Олег, пам’ятаю, з цікавістю на неї глянув і сказав, що ми дуже схожі. А ми і справді схожі, незважаючи на різницю у віці. У Олега була квартира в місті, де він жив з мамою. І хоча свекруха виявилося чудовою жінкою, ми вирішили з Олегом орендувати невелику квартирку. Він тоді вже працював на заводі і пристойно заробляв. Але я його попередила, що як тільки сестра вступить в університет, то жити буде разом з нами.
Так воно і сталося. Вона приїхала до нас, коли я вже була при надії і носила першу дитину. Квартирка маленька, тісненька, грошей мало, але жили весело: разом Олежика чекали з роботи, а коли Соня йшла на побачення чекали її вже разом з Олежиком, хвилювалися.
Потім у нас з’явився синочок, і клопоту у мене відразу ж додалося, а через п’ять місяців дізналася, що знову при надії. На світ з’явилася донечка.
Звичайно, поправилась трішки, округлилася, не так вже стежила за собою, як раніше. Але я не відчувала, що чоловік мене розлюбив. Навпаки, він дуже дбав про мене і малюків.
Сонечка на той час у нас зовсім розцвіла. Тільки заміж не поспішала, хоча 25 вже стукнуло. Начебто і були у неї кавалери, та з небажанням вона до них – це палить, цей мало заробляє, у того ноги криві. Я застерігала її, що пора свою сім’ю заводити, але вона навіть і чути про це не хотіла.
Як це зазвичай буває, все розкрилося випадково. Діти були в садку, а пішла за покупками, але на півдорозі згадала, що забула взяти чоботи у ремонт взяти. Хай їм грець. Повернулася і застала сестру зі своїм чоловіком, ви ж розумієте про що я.
Що пережила – розповісти неможливо. Чоловік каявся, просив вибачення, вона теж в ногах валялась, божилася, що закохалася в нього з першого погляду, а я як скам’яніла, нічого не могла вимовити. Потім просто відкрила вхідні двері і сказала: «Ідіть».
І вони пішли. Разом. З Олег ми розлучилися. А через деякий час він одружився З Сонею , яка вже носила від нього малятко.
Було, звичайно, прикро, але нічогопоганого до Олега чомусь не відчувала. А ось Соню… У мене до неї не залишилося ні крихти любові, нуль! Тільки нелюбов – всеохоплююча! Ходила по всяких бабках, навіть хотіла біля вівтаря свічку зламати – дякую, Господи, відвів.
Так я і залишилася одна з дітьми. Колишнього чоловіка бачила рідко, хоча жили вони від мене в двох кварталах. Гроші платив, нічого не скажеш і з дітьми зустрічався. Але у нього вже своїх двоє підростало. Від моєї сестри.
Не скажу, що поховала себе, як жінку. Були у мене чоловіки, але як не старалася, колишнього чоловіка забути не могла. Все одно любила його. А сестру викреслила із серця. Іноді бігала, підглядала, як вони гуляють: Сонька пишна, поважна, дві донечки при ній, які, до речі сестри моїм дітям. Якби ви знали, яка злість мене огортала!
Якось непомітно 6 років пролетіло. І раптом стала помічати, що Олег частіше став приходити саме до мене, а не до дітей, як зазвичай. А одного разу прийшов трохи напідпитку і почав душу виливати, мовляв, як йому погано в тій родині, Соня його не розуміє, не любить. Пошкодувала. Пробачила. І запропонувала залишитися у мене. Це навіть був не помста – просто я повернула те, що мені належало.
Він розлучився, ми знову одружилися. Соня поводилася не надто мирно: намагалася всяко повернути його в сім’ю, казала, що дітей ніколи він не побачить. Але нічого своїми криками і демонстративними вчинками не добилася.
Що було потім? Років через п’ять, відчуваю, знову з моїм благовірним щось робиться. Зникає кудись надовго, стежити за собою знову почав. Ви вже здогадалися? Правильно, до Соньки він вирішив піти. Знову в ногах валявся, клявся, що любить її. І мене теж любить, але її зараз сильніше. Що ж, довелося, відпустити, добре хоч діти мої вже підросли. Правда, розлучення цього разу не оформляли.
А далі все пішло, як по колу. Рік у неї поживе – рік у мене. Я вже і речі його не викидаю – тапочки завжди напоготові стоять, костюм спортивний, бритва.
І не переживаю, коли йде – все одно повернеться. Те ж саме, думає, напевно, і Соня. Ось такий серіал вийшов. Кохання, звичайно, вже не залишилося, але звикли якось. Тим більше що внуки у нас – діти всі повиростали, своїми сім’ями обжилися.
– Коли ви, мамо, цей цирк припините, – сказала мені якось дочка. – Вижени діда зовсім або живіть як люди.
І я заплакала … П’ятдесят скоро стукне, а все життя з рідною сестрою одного чоловіка ділили, розповідали дітям про його закордонні тривалі відрядження, соромилися. І навіщо?
Нещодавно зателефонувала Сонька. Вперше за стільки років. «Як там наш чоловік?», – запитує. І обидві ми розреготалися.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.net.ua заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
