Я роки жила з чоловіком, який ні копійки не приносив до хати, а лиш відносив. Спочатку любила і не звертала уваги, думала, що він просто трішечки з друзями посидів. Але вже дитині було п’ять років, а він наче по свячену воду бігає в генделик по кілька разів на день!
Свекруха те все покривала і платила за нього борги, лиш би все було тихо. А далі вже мені було перед людьми незручно, що він отак ходить по селу, а у нас же дівчинка. То мені треба аби їй потім батьком тикали?
Вже він собі був в хаті ті тижні і ми йому носили. А потім вже він якось відходив і так було п’ятнадцять років.
Як я стільки часу нічого не робила? Я не знаю. Мені було легше закрити очі на те, що зі мною відбувається, ніж щось робити. Тим більше, що свекри нам помагали і якось жилося.
А тут донька вже має поступати, а гроші де взяти?
Поїхала я на заробітки і наче мені світ розвиднився. Знаєте, як жінка має гроші, то аж плечі розпрямляються. Нікому не треба стояти в ласку і випрошувати гроші. Заробила і тратиш на що хочеш.
На чоловіка махнула рукою і купила квартиру однокімнатну, куди ми з донькою й переїхали, бо вона пішла поступати в медичне училище.
Вона собі там живе, а я гроші заробляю. Де ж я знаю, що вона на училище плюнула, а сама бавиться в кавалєрку?
Дзвонить мені, що вона при надії і хлопець заміж кличе. Я приїхала і за серце вхопилася – що одне дитина, що друге і хто те третє має бавити? Сваха була тієї ж думки і давай все робити для того аби вони просто розписалися, але ж моя донька вперлася, що хоче весілля.
Я дала гроші на весілля і молоді пішли жити до свахи. Чого вони так вирішили – я вже не питала, але нічого доброго з того не вийшло.
Ліля то ходить на пари, то не ходить, та й вона таки пішла дещо в батька з відношенням до всього. Я ж далі поїхала на заробітки, бо мені там легше, ніж тут.
І ось телефонує через якийсь час мені сваха.
– Ваша донька нічого не робить по дому, тільки світло мені гонить і воду. Каже, що вона мені не служниця і у неї є чоловік, що її має забезпечити. Але ж Євгенчик має вчитися, а не працювати! То давайте, свахо, якось з положення виходити, бо діти їдять і п’ють за мій рахунок, а я не мільйонерка. То давайте мені гроші за доньку, раз вона палець об палець нічого не робить і ще кілька років не буде робити!
– Чекайте, а що сталося? Женячка у вашого сина виросла, то хай вже й руки ростуть з правильного місця! Він що не бачив мою доньку? З квартири не вилазив і корчив з себе чоловіка. а як прийшлося до діла, то давай, теща, гроші?
Звичайно, що я зателефонувала доньці і та каже, що у них все просто чудово, але ж з її здатністю нічого не помічати, окрім себе, то не дивно. Мені шкода сваху, що вона таке переживає, але хай тоді виганяє їх геть. Тим більше, що вони мають куди піти – в нашу квартиру, адже я поки не планую вертатися, бо бачу, що мені треба ще одну квартиру з такою донькою.
Але ж вона буде нити, але синочка від спідниці не відірве, то хто їй винен? Я висилаю доньці кілька сотень, щоб вона могла собі щось купити, але не планую її знову висаджувати собі на шию. Хай вже нарешті кожен дбає як жити має сам, а не надіється на когось. Хіба я не права?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
