fbpx

Як же мене невістка з себе виводила тим, що ставилася до мого сина, наче він все має приймати, бо ж вона ласку йому зробила – заміж за нього вийшла

Сто разів я просила його подумати, перш, ніж ту Марину заміж брати, адже ясно було одне – не по любові вона за нього йде, а мій Олексійко бігав щасливий, що вона за нього заміж виходить.

Справа в тому, що мати Марини те й робила, що заміж її випихала, хоч я не розуміла, чому з таким поспіхом, адже дівчині лише двадцять.

На сватанні сваха й зізналася, що Марина мала хлопця, але той одружуватися не хотів.

– Я їй і кажу, що жінці головне заміж вийти, за того, хто пропонує, а не чекати до сивих кіс!

І я вже зрозуміла, що щастя моєму синові не буде і так і сталося – з самого початку вона почала з себе корчити принцесу, що вона ось така є і бачили очі, що вибирали, тому мінятися вона не планує.

Мій син вже тоді працював і йому було лише тридцять, вже би мав бути розум, а не лиш на обгортку дивитися.

– Що ти в ній знайшов?, – питала його я, – В хаті брудно, холодильник порожній, а вона в телефоні сидить. Ти ще думай чи вона до колишнього не бігає!

– Мамо, не ваша справа, – спокійно відповідав син.

Якщо він надіявся, що вона порозумнішає, то я так не думала. Для мне, як для мами, було важливо аби її дитину любили, а тут таке – хочеш їсти, то звари, а брудно – прибери, а я тут і вже тобі роблю велику послугу.

Добре, що я те все тільки інколи бачила, бо як би жила зі мною, то я б певно вже була на тому світі від такого.
Я думала, що хоч діти підуть та якось вона зміниться, але де там – вона не хотіла дітей поки навчання не закінчить.

І отак пройшло моєму синові п’ять років, не знаю звідки він брав терпіння. Але одного дня я прийшла до них і бачу, що він сам.

– Ми вирішили пожити окремо, – каже він спокійно, хоч я бачу, як йому нелегко.

А я тільки Богу молилася аби вона не вернулася, щоб Бог послав моїй дитині добру дружину. І Бог мене почув, бо вони офіційно розірвали шлюб, терпець, яким би не був все одно вривається.

Я була зайнята тим, що підбирала синові доньок знайомих для сватання, тому не зауважила, що вона знову з’явилася в його житті!

Це я вияснила випадково, вірніше, мене сваха просвітила на радощах:

– Я така рада, що Олексійко з Маринкою знову разом, – зателефонувала мені вона, – Вона вже всі свої помилки усвідомила і буде зовсім по-іншому себе вести.

Ага, зараз. Приходжу і знову та ж картина – безлад і порожній холодильник.

– Сину, що за нові-старі граблі?, – питаю його.

– Та от вирішив себе перевірити, мамо, і бачу, що більше такого життя не хочу, – каже він мені.

І зробив так, як сказав – поставив крапку на минулому. Ну, нарешті! Я такої думки, що як тебе щось гнітить, то треба це залишати в минулому, а не ходити на голові, лиш би по-іншому на ситуацію подивитися. Не люблять тебе – не нав’язуйся.

Потім мені сваха телефонувала та казала, що Маринка дуже змінилася і хотіла все почати з початку, а Олексій не оцінив її зусиль.

Я нічого не казала, а тільки дякувала Богу, що нарешті мій син прозрів. Я не кажу, що жінка має обожнювати мого сина, але має бодай його поважати, якщо не любить. А тут жінка любить лише себе, то що з неї взяти?

Хай собі щасливо живе вкупі зі своїм нарцисизмом, а мій син знайшов жінку, з якою йому добре і вже має синочка, якому рочок.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page