Я через це з ним і живу – вже не вірю в балачки, але двох дітей одній ростити важко. А так хоч дітей супом нагодує і я знаю, що не треба няньку наймати чи маму з села викликати.
Колись, коли ми тільки зустрічалися, то Валентин був сповнений планів і ідей. Він завжди мав якісь проєкти, які зроблять з нього мільйонера.
– Ти тільки зрозумій, Оксано, що це не простий шлях, що вихлопу не буде і багато хто відступив би, але не я. я готовий бити в одну точку і пробити ту стіну, за якою лише успіх і визнання. Ти готова йти поруч зі мною? Ти готова до того, що буде важко? Якщо так, то це чудово і ми команда, ми в одній упряжці будемо їхати до своєї мети. Коли ж ні, то скажи мені зараз. Щоб я надто сильно в тебе не закохувався.
Звичайно, що я була готова тягнути упряжку і його в цій упряжці. Я була така закохана в цього прекрасного хлопця зі світлим розумом, якого ніхто не може оцінити.
На практиці виявилося, що упряжку тягнула я сама, а Валя то відбігав на хвилинку, то на місяць в меланхолію: його ніхто не розуміє і світ взагалі не такий як треба, тому треба або чекати, коли зміниться світ, або змінювати його самому, а він вже не має сил і він хоче до мене на шию.
Я підсаджувала і брала підробіток додому, бо ми мали на щось жити.
– Ти така нудна, – переносив він на мене своє незадоволення з себе, – Сидиш і правиш чуже, з хати не виходиш і взагалі вся сіра й нецікава! Як я з тобою живу і для чого? Мені потрібен політ і крила. Мені потрібна муза. А ти голову зігнула і пишеш зранку до ночі, хоч якісь інтереси ти маєш в житті?
Я зітхала. Хай випустить пар, не може він себе ввесь час гризти, тому я даю себе, йому ж треба, він же такий ранимий, може не винести переживань. А я що? Я ж впряглася двадцять років тому і продовжую везти його до тієї точки, де він має пробити нам шлях в багатство.
Валя працював на будівництві різноробочим і якось прийшов з роботи незадоволеним.
– Ти б бачила, які жінки приїжджають дивитися на квартири: машини свої. Гарні і привабливі, а ти? Ти маєш вилізти десь в люди, бо ти світу не розумієш і не розумієш, як живуть інші. Ти подивися на кого ти схожа!
Я підійшла до дзеркала і побачила там дуже бліду жінку в великих окулярах. Хм… Звичайно, яка тут муза.
– Валентинчику, думаю, що ти правий, муза з мене ніяка, тому збирай речі і йди.
Валя замовк, а я продовжила працювати в тиші, це було несподіване блаженство – тиша.
Наступні тижні мені ніхто не забивав голову тим, що світ недосконалий і нікого не треба було годинами втішати та переконувати в його таланті, просто поки він мішає гравій з піском, але скоро втілить свою мрію.
Я й з роботою легше справлялася і навіть вийшла гуляти на вулицю і моя бліда шкіра з поливом відчула, що є сонце і вітер, мороз і дощ.
Без Валентина минув рік, а я наче переродилася – повна сил і енергії. Проте, він часто мені пише аби розповісти, як зрадила всі його мрії і надії. проситься назад, хоча б побути в спокої нашого дому, бо це лікує його душу. А я кладу слухавку. Мені самій ще треба дуже багато сонця і неба аби відійти від такого шлюбу, де треба везти на собі все і бути в усьому винною.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
