fbpx

Яке село, шановна? – дивиться на мене пані, – Що ви від мене узагалі хочете? – ошелешує мене геть, – Я стара людина, що вам потрібно?

Якось до мене в агентство прийшла бабуся і попросила допомогти їй із продажем квартири. Вона хотіла переїхати до села до своєї подружки. Мовляв, там природа та свіже повітря.

Я призначила час для огляду нерухомості. Аліна Петрівна дуже гарно зі мною спілкувалася та справила приємне враження.

Вона розповіла, що живе сама, і попросила поквапитися з пошуком покупцям, адже подруга на неї вже зачекалася.

Я зробила фото, створила оголошення та почала шукати покупця.

Через кілька тижнів мені зателефонували люди і захотіли подивитись квартиру бабусі. У цей же час я підібрала для Аліни Петрівни кілька варіантів нерухомості на селі, адже вона хотіла продати квартиру і цього ж дня переїхати в нове житло.

Я приїхала до неї, щоб показати будиночки, а вона здивовано дивиться на мене:

— Куди ти везти мене збираєшся? Що ти хочеш від старої жінки? Я нікуди не хочу переїжджати!

Вона зачинила двері. Я оторопіла від такого розвитку подій. Я зателефонувала покупцям квартири та скасувала зустріч. Наступного дня я набрала її, і вона уточнила, що переїжджати до селища не планує. Я знесла оголошення і забула про цю історію.

Минув рік.

Мій колега підійшов до мене та показав фотографії квартири його нового клієнта. Я здивувалася, адже впізнала це планування. То була нерухомість Аліни Петрівни!

Повторилася така сама історія. Перед самою угодою бабуся знову включила задню передачу і вказала моєму колезі на двері.

Мене це не обходило, але я вирішила зрозуміти, що і до чого. Пішла під знайомий під’їзд і у бабусь які сиділи на лаві запитала, чи хороша господиня Аліна Петрівна, адже я нібито дуже хотіла орендувати в неї житло:

— О! – засміялись вони, – Вже в оренду здає. Не продає, а в оренду здає? Щось новеньке. Ти, дочко хоч авансу їй не давай. То у них з сином такі відносини: він знаходить собі дівчину, хоче одружитись, а вона заявляє, що якщо той її покине, так вона квартиру продасть.

Мені стало і сумно і смішно. По-перше, шкода витраченого на неї часу. Ну а по-друге, шкода того сина дуже стало. Бідна людина. Так і постаріє тримаючись за маму і її квартиру. Але хіба зігріє його душу той бетон? Пуститься берега скоро. Тоді Аліна Петрівна не знатиме що з ним робити. Ну, або натраплять на тих, що таки продадуть ту квартиру. Але то вже інша історія буде. З більш сумним кінцем.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page