У Купріна є оповідання про жінку, яка їхала з жорстоким і грубим чоловіком в поїзді. Чоловік заснув і хропів. Втомившись робити зауваження і зупиняти, його дружина розговорилася з молодим офіцером – абсолютно невинна розмова, про сторонні речі.
Про те, як в дитинстві можна завмерти – і час немов сповільнюється, його плин стає іншим, і це – майже вічність … Про те, як таємниче і дивно сидіти під столом, відокремившись від усього світу, чіпати бахрому на скатертині … Про дивну гіркоту в грудях, коли дивишся на палаючі і згасаючі вугілля …
Розповідаючи такі історії вони прекрасно розуміли один одного; всі ці відчуття, почуття, переживання у них були спільні, зрозумілі, однакові, і говорили вони захлинаючись про життя душі під хропіння і завивання сплячої грубої людини, намагаючись тихо шепотіти – щоб не порушити його сон.
Але він все одно прокинувся, перекинувся, щось злобно бурмочучи на адресу дружини. Молодому офіцерові треба було виходити – ось уже його станція. І він раптом зрозумів, що ніколи, ніколи він не зустріне ближчу і спорідненішу душу, з якою так щасливо можна жити, просто – бути разом … І вони разом вийшли, навіть не взявши багаж жінки – в повну невідомість, але і в повну свободу. Вони зважилися і змогли.
Розповідь написана за кілька років до війни і кривавих подій – будемо сподіватися, що вони встигли пожити і порадіти. Життя коротке. То революція, то війна, то старість прийшла …
Але вони зважилися. А багато хто – не зважується, коли їм випадає величезне щастя – зустріти споріднену душу. І залишаються в вагоні, махають на прощання і все життя тужать і плачуть про втрачену любов. Про втрачену можливість любові.
Страшно ризикувати, страшно залишати валізи з нажитим барахлом, страшно міняти життя, – це так зрозуміло. Але споріднену душу людина зустрічає всього раз в житті – якщо зустрічає. Не всім це дано. І повне розуміння, духовна близькість – це і є справжня любов. І, напевно, баритися не треба – поїзд їде далі. Час не чекає. І душі не хочуть розлучатися … І це просто нагадування про любов і швидкоплинність життя – іноді про це треба нагадати тим, хто ніяк не може зважитися.