Маленька дівчинка заглянула в бабусину сумку і звідти дістала собі частування: декілька цукерок і червоне яблучко.
Вона вже хотіла було бігти в свою кімнату, але несподівано бабуся Ніна відбираючи у Варі все вимовила:
– Ай-я-я-й! Ці цукерки для твого тата. Хто тобі дозволив їх узяти? А яблука – моїм малятам.
Варварина мама дуже засмутилася, від такого ставлення до донечки, поглянувши, як наповнилися сльозами її очі.
– Хіба так можна? Невже шкода рідній онучці цукерок? Неначе вони для сина, але ж йому їх не можна. Навіть яблука, якимсь крихіткам, а Варі нічого? – прокручувала у думках Катя.
Крихітками називала бабуся своїх других онуків. Бо вони були від улюблених дочок Тамари і Ольги, та сина Владислава. А сім’я старшого сина, ніколи не входила в те оточення.
І не було б так образливо, якби був би достаток в сім’ї. Але, на жаль, сім’я жила бідно. Чоловік полюбляв залити за комір, тому частенько грошей не вистачало навіть на хліб. Але його батьків це не хвилювало, адже вони жили в достатку.
Якось, бабуся все ж вирішила почастувати Варю. Відкривши сумку, вона порпалася в ній, цілих п’ять хвилин, перебираючи гостинці. Вибір припав на найменший і вже не дуже свіжий фрукт, який бабуся Ніна простягнула онучці.
Цей випадок закарбувався у пам’яті дитини на все життя. Нічого хорошого, від батьків тата, не треба було очікувати.
Незважаючи на все добро, яке робила сама Катя, як би вона не намагалася, вона все одно залишалася не надто любимою невісткою, а її дітей і онуками не вважали.
Але час минав, Варвара зростала разом з молодшим братиком Єгором. Їхня мама працювала допізна на роботі, а потім ще багато кілометрів добиралася до села, щоб встигнути попрацювати на городі.
Після сапання і поливання, вона несла купу овочів додому, щоб порадувати діток. Не зважаючи на сильну втому Катя поспішала та починала радіти, від того, як її зустрічають дітки:
– Все буде добре, скоро все налагодиться!
А чоловік Василь, все гуляв, але своїм батькам все ж допомагав справно, як фізично, так і грошима. Це тоді, коли його дружина працювала за двох, щоб прогодувати родину.
Тамара і Ольга тішилися над Катею, адже та не може собі дозволити красиво жити. Бо у них життя чудове, тому з них треба брати приклад.
Йшли роки. Варя і Єгор вже виросли, хорошими і розумними, добрими дітьми. Батько нарешті оговтавшись влаштувався на чудову роботу з гарною зарплатою. Невдовзі сім’я почала жити в достатку, але це викликало не вдоволення з боку його рідні. Вони перестали спілкуватися з ними.
Якось Варя і Єгор прийшли провідати бабусю з дідусем та допомогти з господарством. Бабуся попросила принести з садочка декілька яблучок, але як діти не шукали, їм завжди траплялись лише перестиглі.
Витративши багато часу, вони нарешті знайшли потрібні фрукти і зайшли в будинок. Варя простягнула бабусі яблучко, але коли жінка спробувала аж зморщилась – воно виявилось гнилим в середині.
І бабуся і дівчинка з сумом поглянули одне на одного. Обоє згадали те яблучко, яке тоді ще здорова і сильна жінка простягла дитині. Варя вийшла мовчки втираючи сльози. Все ж є речі, які пробачити неймовірно важко.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
