Мене звати Валентина. Три місяці тому моє життя, несподівано для мене, змінилося. У мене було все: чудовий чоловік, донька Оленка, собака. А потім одного разу чоловік повідомив мені, що зустрів іншу і йде до неї. Від мене, звичайно, нічого не залежало, тому я прийняла все як є.
Тоді я вже розуміла, що буде складно. Адже доведеться самій заробляти на життя, утримувати дитину, що було досить непросто з моєю невеликою зарплатою.
Якось наприкінці листопада, коли я вклала доньку спати, а сама пішла вигулювати собаку, я зустріла жінку.
Погода була листопадовою: дуже холодно, йшов дощ. Ця жінка сиділа сама, вона була пенсійного віку. Поруч із нею на лаві стояла сумка. Було видно, що жінці холодно, я підійшла до неї та запитала, чи можу чимось допомогти.
Жінка стомленими очима подивилася на мене і сказала, що її попросили піти з дому. Мені стало дуже шкода стареньку, і я запросила її до себе. Прийшовши додому, дала теплий плед, заварила смачний чай, насипала вечерю.
Виявилося, що її звати Людмила Яківна, тепер вона сама хотіла розповісти мені свою історію з життя.
Моя нова знайома має дочку. Жінка сама її виховувала: чоловіка не стало дуже давно. Людмила Яківна все робила для того, щоб у її дочки у житті все було благополучно. Вона багато працювала, але, можливо, саме тому, що мама проводила більшу частину часу на роботі, дочка виросла невдячною і зовсім не цінувала працю матері.
Дочка ніде не працювала, багато років жила за мамині гроші, а сьогодні взагалі сказала, що через неї не може влаштувати своє життя, адже живе з нею в однокімнатній квартирі і не може вийти заміж через це. Сказала, щоб мама збирала речі та їхала жити до сім’ї в село, адже дочка у свої 35 років навіть незаміжня, мама їй заважає.
Того вечора я залишила Людмилу Яківну у себе переночувати.
Вранці моя несподівана гостя хотіла піти, та я запропонувала їй жити з нами. Ні на хвилину чомусь не сумнівалася у цій жінці. Я подумала що можу виходити на роботу, а Людмила Яківна в цей час сиділа б з моєю Оленкою і вигулювала нашу собаку. Літня жінка з радістю погодилася на мою пропозицію.
Виявляється, у Людмили Яківни за містом був свій будинок, чимала гарна дача, але там не було опалення.
У нас склалися чудові стосунки. Вона навіть замінила мені матір. Моя дочка Оленка її просто обожнювала, називала бабусею і ставилася як до рідної.
А потім ми всі разом поїхали в заміський будинок до Людмили Яківни. Дача була у доброму стані. Нас оточував ліс, неподалік чудове озеро. Я була захоплена красою природи. Будиночок гарненький, доглянутий, видно, що вона справжня господиня. Ми були дуже щасливі.
Якось до нас підійшов сусід Людмили Яківни, ми розговорилися. Коли він почув, яка доля спіткала цю жінку, сказав, що сусіди їй швидко зроблять хорошу грубу з плитою, тоді вона зможе грітися та готувати їжу вдома.
Людмилі Яківні пощастило, що в такий непростий час їй попалися на життєвому шляху люди, згодні допомогти. Ми полюбили цю прекрасну жінку і попросили жити з нами та допомагати нам, а влітку всі разом приїжджатимемо на дачу. Вона з радістю погодилася.
Отак і я, і Людмила Яківна втратили свою сім’ю, натомість знайшли нову, і ми по-справжньому щасливі.
