Він був повнуватим, низьким на зріст і, на її погляд, надто старим – йому вже виповнилося 30 років!
Але він був військовим, і подруги заздрили їй, адже про чоловіка у формі мріяла кожна з них. Тому, переступивши через себе, милостиво погоджувалася іноді зустрічатися з ним, хоча була холодною, розмовляла мало не крізь зуби. Все думала, може, звикнеться. Та й, якщо чесно, когось іншого на прикметі не було. Але закоханий Євген зносив усе: і відстороненість, і холод, і грубощі. А коли він, нарешті, вперше наважився її обняти, то виявилося, що Оксані, як вона цього й очікувала, це неприємно – він же їй зовсім не подобався.
За матеріалами – “Є”.
І тоді вона вирішила припинити зустрічі. А Євген писав їй: «Я розумію, що коїться у твоєму серці, розумію й те, що не подобаюся тобі. Але ти ще молода, хочеш романтики. А я вже встиг багато пережити, і знаю світ, знаю людей. Тож ти навіть не уявляєш, яке щастя для мене — зустріч із тобою, такою чистою і ніжною. І я теж хотів би зробити тебе щасливою…»
Мама також вговорювала Оксану, мовляв, Євген дуже добра й порядна людина, а зараз це рідкість. Та ще й кохає її по-справжньому. Не кожний чоловік так щиро до неї ставитиметься. Хіба сучасні хлопці, інфантильні й несерйозні, рівня такому чоловіку? Та й військовий, це ж усі знайомі заздрити будуть!
«І чому ти кажеш, що він негарний, — дивувалася мама. — Особисто мені він дуже симпатичний. Ти подивися, такий молодий, а вже – майор!»
… Та Оксана продовжувала уникати зустрічей з Євгеном, ховалася, чекала, коли настануть літні канікули, що наближалися, щоб можна було поїхати до бабусі. А по вуха закоханий у неї чоловік, сповнений надій на щасливу зустріч, підстерігав її біля інституту й гуртожитку, і щоразу із букетом розкішних троянд!
Якось, коли дівчина йшла парком, Євген виріс перед нею, наче з-під землі, простягнув величезний букет квітів і рвучко потягнув до себе. У ту ж мить поруч завищали гальма, в машині, що зупинилася біля них, відчинилися дверцята, і чоловік посадив її всередину. Дівчина хотіла крикнути, але поблизу нікого не було, і тоді вона почала гамселити кавалера-невдаху букетом. Але двері авто зачинилися і машина рвонула з місця.
…Через годину вона вже сиділа в поїзді, у шикарному купе СВ.
Євген підсів до неї ближче, взяв за руку і почав говорити якусь нісенітницю. «Нічого-нічого, – вговорював наче малу дитину, одночасно витираючи заплакане обличчя, — ти мене просто не знаєш. Я зроблю тебе щасливою, бо кохаю понад усе! Мене перевели, я маю там будинок, і ти будеш у ньому хазяйкою. Знаєш, як там гарно! Яблуневий сад, ріка — сама на захочеш звідти їхати. Не сердься, але я не міг поїхати без тебе. А по-доброму ти б не погодилася. За маму не хвилюйся, вона все знає, і навіть благословила нас.
Інститут кидати теж не потрібно, тому навчання продовжиш уже на місці».
Дівчині не вірилося, що все це відбувається насправді. Вона відмовилася вечеряти і проплакала майже усю ніч…
…Минуло кілька років. Часом, сидячи на сходах свого будинку, що, як і обіцяв Євген, стояв, оточений яблуневим садом, та колишучи малюка, вони згадували ті дні. Найдивнішим було те, що він у всьому виявився правий. Варто було їм опинитися удвох, як вона побачила перед собою справжнього чоловіка — сильного, надійного, щедрого. І вже його зріст не здавався їй таким низьким, і повнота не заважала, і голова, що лисіла, загального враження від коханого чоловіка не псувала. Приязнь, що виникла спочатку, поступово переросла у кохання, і Оксана вже не уявляла, як Євген колись міг бути їй таким неприємним.
Щоразу, згадуючи про це, вона, ніби намагаючись вибачитися таким чином, притискалася до нього та міцно обіймаючи руками за шию шепотіла: «А моїй мамі ти одразу сподобався».
Автор – Олена ГОРЕЦЬКА.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
