fbpx
Історії з життя
Якось мені прийшла повістка, необхідно було з’явитися до відділу для пояснення. Я навіть подумати не могла, що заяву на мене написали господарі кіоску

Щодня я збирала доньку і ми поспішали на роботу. Господарі кіоску – добра угорська сім’я – дозволяли мені працювати з дитиною і навіть подарували дитячий візочок, щоб малеча мала де спати. Я намагалася догодити, щоб не пропала жодна квіточка, складала композиції із сухих квітів, організувала доставку.

Господарі мене не турбували, приходили лише перед закриттям за виручкою, та підписати накладні. Я багато працювала і добре заробляла. Заощадила невелику суму і вже подумувала про поновлення в інституті, однак не так сталося, як гадалося.

Якось мені прийшла повістка, необхідно було з’явитися до відділу для пояснення. Я навіть подумати не могла, що заяву на мене написали господарі кіоску. Вони звинувачували мене в шахрайстві, підробці документів, крадіжці. Почалися розгляди, стосовно мене порушили справу. Господарі кіоску добре підготувалися: вони заздалегідь давали мені підписати папери, я підписувала не читаючи.

Усі гроші, які я накопичила, довелося витратити на адвоката. Ми більше не могли оплачувати кімнату, тому поневірялися по квартирах подруг, іноді ночували на вокзалі, на лавці.

Доньці було лише півтора роки. Від безвиході я вирішила віддати її до дитячого будинку. Ситуація ускладнювалася тим, що після суду я могла отримати реальний термін, тоді дочку заберуть і я ніколи її не знайду. Найбільше я боялася, що її удочерять.

На суд господарі кіоска залучили людей, яких я ніколи не бачила, вони свідчили проти мене. Довести щось було просто неможливо, врятувала донька. Завдяки тому, що у мене маленька дитина, мені дали сім місяців умовно.

Треба було якось жити далі. Я чудово розуміла, що без роботи та житла доньку мені не віддадуть. І був лише один спосіб знаходитися якомога ближче до неї: піти працювати в дитячий будинок.

На щастя, там було місце прибиральниці. Та й стаття моя їх не лякала. На час розглядів я потоваришувала з працівниками дитячого будинку, де перебувала моя дитина, дехто навіть був присутній на засіданні. Так мені вже пощастило, що я завжди зустрічала хороших людей.

Тут я й познайомилася з моєю другою мамою. Марія Сергіївна була самотньою жінкою. Вона жила неподалік дитячого будинку і часто приходила відвідати дітей.

— Це твоя дочка? — Запитала вона, коли побачила мене з дитиною

— Так, — відповіла я і відчула таку споріднену душу, що розповіла їй про батьків, аспірантуру, роботу в квітковому кіоску, справу, суд, про те, як мене розлучили з донькою.

— А у мене дітей немає і ніколи не було. Чоловіка не стало і я тепер зовсім одна. А знаєш що, приходь до мене у гості.

Марія Сергіївна жила у чотирикімнатній квартирі, неподалік дитячого будинку. Ми почали часто розмовляти, тітка Марія приходила до нас щодня, а вже за місяць ми разом із донькою переїхали жити до неї.

Марія Сергіївна із задоволенням залишалася з моєю дитиною, поки я була на роботі.

— Ти казала, що навчалася в інституті, не хочеш повернутися? – якось спитала мене жінка.

— Та хіба ж це можливо?

— Поки я жива — можливо — засміялася вона.

Я повернулася до інституту, однак лише на заочне відділення. Через три роки я захистила диплом, продовжила працювати у дитячому будинку, але вже на посаді вихователя. Я була щаслива, у мене чудова родина, прекрасна бабуся і маленька донечка.

А тим часом мене знайшов мій брат. Він приїхав, щоб забрати нас до себе.

— Ти живеш у чужої жінки, а я твій рідний брат!

— Це моя мама — заперечила я.

Марія Сергіївна вмовляла нас залишитися, та я все ж таки вирішила поїхала до брата, але тільки у відпустку. Там я й познайомилась зі своїм чоловіком. На моєму весіллі, поряд зі мною на місці мами сиділа тітка Марія, жінка, про існування якої ще 5 років тому я навіть не здогадувалася.

Тепер ми живемо в іншому місті, але часто відвідуємо маму. Вона теж іноді полюбляє у нас гостювати. Моя дочка навіть не знає, що бабуся їй не рідна, чекає на неї, часто дзвонить, сумує. Я теж сумую, за найріднішою мені людиною.

Фото ілюстративне. Pexels.

You cannot copy content of this page