– Моїй рот просто не закривається, хоч бери й вуха воском закапуй, – весело розповідав Дмитро.
А мій і каже:
– Так, так, моя така сама.
Я просто не повірила вухам! Вже не було куди відходити і я вийшла на очі до чоловіка та всієї компанії, було видно, що я дуже незадоволена почутим і чоловік поспішив до мене. За спиною я чула гул і хіхікання від чоловіків, щось типу – ото тобі зараз буде, тримайся друже.
Але я ні слова не сказала, я мовчала цілу дорогу додому і вдома теж вирішила з чоловіком не розмовляти.
Розумієте, я всяка – емоційна, тонкосльоза, вперта, але я не балакуча з чоловіком. Про що з ним можна взагалі говорити?
– Як справи?
– Добре.
– Що нового на роботі?
– Все по старому.
– Що на завтра приготувати?
– Що захочеш.
Це практично всі фрази, якими ми перекидаємося за вечерею! Можемо ще поговорити про справи доньки, яка зараз навчається в університеті.
Все.
Розумієте, все!
Яка я, матір Йосипова, тобі балакуча та надокучлива?
Чоловік зрозумів, що він впоров дурницю і почав говорити, думаючи, що мені це буде приємно чути:
– Лідо, розумієш, як хлопці дізнаються, що ти така ідеальна, то вони тебе у мене вкрадуть! Тому й мушу щось придумати аби вони мені не заздрили.
Я так на нього глянула, що він замовк.
Не говорили ми з ним кілька днів взагалі і на всі його спроби поговорити, я показувала на вуха. Мовляв, бережи найцінніше.
А потім чоловік мені розказав, що практично весь чоловічий колектив називав його «підкаблучником», бо замість того аби йти з ними після роботи в бар, він йшов додому.
– Тобі цього не зрозуміти, але я пригадую, коли розповів на роботі, що скоро стану татом, то замість радості і підтримки, вони мені почали розказувати такі речі про жіночі примхи, що я просто в холодному поту приходив додому і все чекав, коли ти мене о другій ночі пошлеш в магазин за кавуном.
Чоловік розповів, що він ще й до появи нашої дитини, помічав, що чоловіки, які не лише працювали разом, але й збиралися на вихідні відпочивати разом, дуже дивно ставилися, коли хтось не приходив на зустріч:
– Що, жінка заховала ключі від машини? Ото ти чоловік…
І той мусив на наступний раз робити все можливе і неможливе аби приїхати і зупинити оці кпини. Про своїх дружин вони розповідали виключно в такому тоні, наче от вони це все великодушно терплять, але варто їм лише брову підняти…
– Коли я сказав, що ти не забираєш собі всю мою зарплату. То вони почали говорити, що це поки що ти така добренька, але настане той час, коли я залишуся просто без нічого. Вони наполягали на тому, що треба частину грошей ховати від тебе краще, ніж від ведмежатника!
Я оте все слухала і просто не могла повірити, що таке й досі відбувається. Так, я теж інколи можу пожалітися на чоловіка подрузі. Але я ніколи не буду їй говорити, що вона обрала чоловіка, а не мене, тобто, «О, ти вибрала поїхати з чоловіком на озеро, замість того аби піти зі мною по магазинах». Це ж просто абсурд. Я сприйму, що подруга чоловіка поважає і хоче провести з ним час. А ті чоловіки подали б це, як от мусив повезти на озеро, бо вже весь мозок виїла.
Я йому сказала, що він має звільнитися з тієї роботи, бо це просто не правильно отак робити одне, а думати інше, але чоловік не хоче, бо звик до цього всього і зарплата йому подобається. Але ж, погодьтеся, це просто не має так бути!
Фото Ярослава Романюка.
