Якось, умостившись між господарями, які спали міцним сном після напруженого робочого дня, кішка тільки-но заплющила очі, щоб подрімати, як її увагу привернув звук із кухні

Усе почалося з того, що господарі несподівано вирішили оновити кухонний гарнітур. Єдиною, хто не схвалив цієї ідеї, була кішка. Вона гасала за робітниками, які знімали зі стін навісні полиці й розбирали шафки, плутаючись у них під ногами.

«Заберіть кішку», – просили вони господарів.

Господарі намагалися замкнути її в кімнаті, але вона, здавалося, просочувалася крізь щілину між дверима й підлогою і знову опинялася на кухні, яка стрімко порожніла. Настав день, коли на кухні залишилися лише плита, мийка та холодильник. Кішка запитально дивилася на господарів, чекаючи пояснень усьому, що відбувалося. Звісно, вона раділа іграшкам, які вважала безнадійно втраченими, адже вони роками лежали в найдальшому кутку кухонної шафи, куди не діставали ні швабра, ні віник. Але їй дуже не подобалася метушня чужих людей, які гасали по кухні, роблячи заміри для нового кухонного гарнітура.

«Потерпи, нам теж не зовсім зручно. Скоро привезуть нові меблі, і все закінчиться. Тобі сподобається. Там буде багато відкритих полиць, на яких ти зможеш полежати», — заспокоювали господарі.

Чекати довелося досить довго. Майстер скаржився на затримку з постачанням матеріалів, і кухня тривалий час залишалася порожньою. Згодом кішці навіть почало подобатися просторе приміщення, де вона ранками гралася із сонячними промінчиками, а вночі… Втім, усе по порядку.

Якось, умостившись між господарями, які спали міцним сном після напруженого робочого дня, кішка тільки-но заплющила очі, щоб подрімати, як її увагу привернув звук із кухні. Вона чітко почула хруст. Кішка зіскочила з ліжка й на напівзігнутих лапах вирушила на розвідку. Не те щоб вона була боягузкою, але цей хруст! Так могла хрустіти лише миша! У їхньому домі! І як вона тільки насмілилася!

Сіре мишеня сиділо біля невеличкої щілини в плінтусі й щось гризло, не звертаючи уваги на кішку, яка швидко до нього підбиралася. Обурена такою зухвалістю, кішка голосно муркнула, і мишеня, неохоче схопивши крихту котячого корму, вкрадену з миски, зникло в щілині, звідки знову долинув хруст. У нічній тиші цей звук здавався оглушливим, і кішці навіть здалося, що скрипнуло господарське ліжко. Вона прислухалася й полегшено зітхнула, зрозумівши, що пронесло.

Господарі вирішили, що звук їм примарився, і, закликавши кішку до совісті й тиші, знову заснули.

А кішка залишилася сам на сам із дилемою… Котячий нюх підказував, що цей крихітний сірий клубочок – її здобич. Але щось її стримувало. Їй чомусь було шкода це мишеня… Шкода! Кішці було шкода мишеня! І вона нічого не могла з цим вдіяти.

Мишеня затихло у своїй схованці й більше не з’являлося.

А потім настала друга ніч їхнього знайомства. Потім третя… Кішка не намагалася вполювати мишеня й із цікавістю спостерігала, як воно з величезним задоволенням гризе її корм, який вона довго відмовлялася їсти.

«Тобі він потрібен. Корм дорогий і має допомогти впоратися з твоєю болячкою. А ти його не хочеш їсти», — обурювалися господарі.

Здавалося, цій ідилії не буде кінця… Як же кішка помилялася!

Ранком вона вбігла на кухню, щоб погратися із сонячним промінчиком, і застигла, наче вкопана. Щось було не так у цьому колись затишному, світлому й рідному приміщенні. Щось зовсім не так! Окрім звичних плити, мийки та холодильника, з’явився ще один предмет. Настільки дивний, що кішка здригнулася всім єством. Мишоловка!

Кішка не вірила своїм очам. Вона сподівалася, що це їй привиділося, заплющувала й розплющувала очі, але нічого не змінювалося… Її брали дрижаки від думки, що може статися, якщо її друг потрапить у цю пастку. Треба було щось вигадати. Кішка принесла кілька крихт корму й поклала їх біля самої щілини, щоб мишеня не надумало вилазити зі схованки, а саму мишоловку спробувала відсунути подалі. Та раптом спрацювала, видавши оглушливий клац, який добряче налякав кішку.

Господарі, почувши звук, прибігли на кухню і, побачивши кішку біля порожньої мишоловки, докірливо сказали: «Замість того, щоб ловити мишу, ми купили мишоловку. Але, схоже, ти зовсім не хочеш, щоб ми її спіймали, і всіляко цьому заважаєш».

Кішка хвостом прикрила щілину, де ховалося мишеня, і гнівно гепнула лапою по мишоловці.

«Оце усе тому, що ти назвала нашу кішку Мишкою? – докірливо сказав господар дружині. – Ось і пожинай плоди».

Мишоловку прибрали до комори, і вона більше не порушувала гармонії порожнього кухонного простору.

Так тривало, доки не привезли нові меблі.

Мишачу нору безжально закрили кухонною шафою. Кішка намагалася завадити, але її замикали в кімнаті, щоб робітники могли спокійно працювати, не зважаючи на її обурений нявкіт. Вона приходила щоночі на кухню, де вже стояв новий гарнітур, щільно прилягаючи до стіни. Кішка приносила крихти корму й складала їх біля плінтуса, сподіваючись почути знайомий хруст. Даремно… Усе було даремно.

Ночами на кухні панувала оглушлива тиша. Ні хрусту, ні шелесту… Кішка дуже сумувала за своїм маленьким другом.

Та одного разу, не повіривши своїм очам і вирішивши, що їй привиділося, кішка побачила сірого друга біля плити. Він підійшов до запасів корму, які залишала кішка, узяв горошину в лапки й почав із величезним апетитом гризти. Це було те саме мишеня! Кішка анітрохи в цьому не сумнівалася. Хто ще їстиме цей несмачний лікувальний корм, окрім її друга?

Вони удвох хрустіли лікувальним кормом, і кішка потроху одужувала. Маленький друг, сам того не відаючи, допоміг їй здолати хворобу, яка непрошеною гостею взялася за кішку.

Господарям довелося змиритися з цією незвичайною дружбою. Тепер, купуючи корм у зоомагазині, господиня брала його з розрахунку на двох.

– То у вас двоє котиків? Ви ж начебто говорили про одну кішку, – здивувалася продавчиня, добре знайома з постійною клієнткою.

– Кішка Миша і мишеня Котя. Навіть не питайте, як так сталося. Маємо, що маємо. Вони самі знайшли одне одного і тепер нерозлучні друзі. Шкода лише, що мишачий вік короткий.

Нехай радіють кожному дню, проведеному разом…

You cannot copy content of this page