Вона стала найбагатодітнішою мамою в світі, хоч мала єдиного сина. Просто її первісток, вирушаючи у важку триденну подорож, із якої ще ніхто й ніколи не повертався, попросив свою неньку всиновити всіх отих безпорадних, непросвічених, байдужих, слабких, несміливих дітей. І вона погодилася. Вона повсякчас і в усьому слухала свого єдиного сина, а він також обіцяв їй завжди слухати її й виконувати її прохання.
Якось вони були на весіллі в друзів. Вона випадково почула, що в господарів проблеми й попросила сина допомогти їм, щоб родина наречених не осоромилися перед гостями. І він допоміг, бо не міг відмовити найріднішій.
Мама Марія пишалася своїм сином. Він став найкращим із лікарів, зцілював від тілесних і душевних нeдуг. Але ті, що прозрівали, починали чути, очищувалися, випрямлялися й ходити, ставали мирними й спокійними, забували навіть подякувати.
Син Марії був і прекрасним учителем, мав гарних учнів і послідовників, яких навчив усім премудростям життя і праці. Та один із них не виправдав довіри, і наставник зазнав фізичних і моральних переживань.
Якою ж безмежною була радість матері, коли її син повернувся живий і здоровий! Тільки на руках його були знаки…, але вони вже загоїлися. Та мамі й сину все ж недовго належало втішатися один одним, бо йому потрібно було вирушати в країну, де назавжди запанували закони істини, блага й краси, й очолити владу любові й милосердя. Він пообіцяв мамі в потрібний час забрати її до своєї оселі.
А тим часом п’ятдесятирічна мама Марія разом із подругами, синовими друзями й учнями почала втілювати його настанови в життя. На жаль, були й недруги, які звикли жити в недружелюбному світі, й чинили перешкоди місіонерам, але вони зазнали поразки.
Як і обіцяв, син забрав свою маму в щасливу країну радості й добра. Але Марія пам’ятала про всіх усиновлених нею синів і дочок, і почала вирушати в різні куточки світу, щоб попереджати людей про небезпеку й рятувати з допомогою свого сина. Гарабандал, Іспанія, Люрд, Франція, Зарваниця, Україна…
13 травня 1917 року Марія вирушила до Португалії. Серед людей вона не знайшла такого розуміння, як у відкритих серцях трьох малих пастушків із містечка, названого на честь принцеси, що закохалася в рицаря, милозвучним арабським іменем – Фатіма. Марія шість разів в образі прекрасної пані, 13 числа, від травня до жовтня приходила до юних португальців – Люсії Сантос, Франсишка й Жасінти Марту – з пересторогами, що чекає світ. Не зразу дорослі повірили розповідям дітей, але незвичайне явище – чудо сонця, зафіксоване фотоапаратами для історії, – переконало світ в надприродності об’явлення Марії та поставило край сумнівам, що це не вигадки дитячої фантазії.
З того часу минуло 107 років. Пророцтва, на жаль, збулися. Але, як співають наші Аlyona Аlyona i Jerry Heil: «З нами мама Тереза й Діва Марія. Босі, ніби по лезу, йшли по землі». Тож надіймось на їхню допомогу й нашу пеpемогу.
