У Тетяни Петрівни за стіною з’явилися нові мешканці. Сусідка пустила квартирантів, сімейну пару.
І їх із чоловіком попросили приглянути за мешканцями. Просто проконтролювати збоку, щоб не шуміли та не бешкетували. Бо по телефону вони скажуть, що все добре. А як там насправді ніхто не знає.
Тетяна Петрівна познайомилася з новими сусідами в перший же вечір. Анні та Дмитрові було під тридцять. Вони дорослі свідомі люди, отже, серйозні та спокійні. Бо двома поверхами нижче винаймають квартиру студенти, то від них і день, і ніч спокою немає, постійно грає гучна музика.
Аня така тоненька, худенька, мініатюрна, а Дмитро, такий собі двометровий богатир.
Ну гаразд, познайомились, поговорили, і Тетяна Петрівна їм каже, ну просто з ввічливості: «З новосіллям вас, якщо щось треба, звертайтеся, по-сусідськи завжди допоможемо».
Її чоловік, Анатолій Іванович, подивився якось несхвально, але жінка не звернула на це уваги.
Наступного дня Аня прийшла і, довго вибачаючись, попросила дві картоплини. Мовляв, усе купила, а от картоплю забула.
Ой, не страшно, що Тетяні Петрівні картоплі шкода чи що? Своя ж, не купована, звичайно дала, та й не дві, а штук десять насипала. На наступний день Ганна прийшла знову, за цибулею. Потім попросила олії, ще й прибігла зі своє склянкою, щоб налили. Потім жінці знадобився цукор.
А Тетяна Петрівна все терпить, хоч їй це вже і не подобається, але відмовити не може. Аня така привітна: по кілька разів скаже «будь ласка та дякую», і вибачиться, що мовляв ось: «така я нікудишня господиня, постійно щось забуваю. А ви, Тетяно Петрівно, така молодець, у вас завжди все є. Хочу бути схожою на вас!
Ось послухає Тетяна Петрівна таке, і тане, посміхається, і з радістю насипає Ані і цукор, і рис, ще й сковорідку дасть покористуватися, і праску теж, і пилосос.
А Анатолій Іванович мовчить, подивиться на це, хмикне, і мовчить. Знає, що дружині краще не вказувати.
І ось одного разу ввечері, як завжди, знову прийшла Аня. Цього разу вона попросила сіль. І ось тут Тетяна Петрівна якось замислилась. Ще її бабуся казала, що давати сіль увечері не можна. Сіль – це як достаток у домі. І сільничка завжди має бути повною. Відсиплеш чужій людині, і разом з сіллю віддаси їй свій добробут.
Тетяна Петрівна це добре пам’ятала, і все життя дотримувалася. Зітхнула й каже:
– У мене немає солі, закінчилася.
Аня здивувалася і посміхнулася.
– Як так у вас, та й чогось немає. Ви така запаслива, і не маєте солі. Ну, може хоч у сільничці дрібка залишилася.
– Немає у мене солі. – дуже наполегливо промовила Тетяна Петрівна і почала зачиняти двері, ніби даючи зрозуміти, що Ані вже час іти.
Після того, як зачинилися двері, Анатолій Петрович каже:
– Ну нарешті, ця лисиця більше не буде сюди ходити. Набридли вже. То дай їм цукор, то полагоди їм кран.
– Коли це вони просили тебе відремонтувати кран?
– Та ось якось зустріла мене на сходах, і каже: а чи не могли б ви подивитися на наш кран, бо капає. Я кажу: «А чому твій не подивиться?» А вона: «Він не вміє. Там потрібен фахівець, людина з досвідом, як ви». А я їй: «То якщо твій нічого не робитиме, то ніколи досвіду й не набереться. Викликай слюсаря і все. Вона так невдоволено відвернулася, пирхнула і пішла. А вчора приходив цей, її бугай. Каже: «А чи немає у вас випадково дриля?» Кажу: «Є, та не для тебе!». А зараз і солі не дала. Все, більше не прийде. Набридли вже, дармоїди.
Аня і справді більше не приходила. Мало того, зустрічаючи сусідів, вона навіть не віталася, демонстративно відверталася.
Тетяна Петрівна спочатку навіть переживала, що образила сусідку. А потім подумала і заспокоїлась. Виявляється, подружжя, не лише у них щось просило. От тільки їм мало що давали. Нині всі, навчені гірким досвідом, називають таких, як Тетяна Петрівна, простодушними. Бо комусь повернули зламаний інструмент, когось обдурили, а когось просто використали, незважаючи на совість.
Якщо дві дорослі людини працюють, то вони напевно можуть себе прогодувати. І ось так постійно, щось просити у сусідів не нормально. Вони ж не студенти, яким можна багато чого списати на їхню молодість. Дорослі люди, а поводяться, як маленькі. Всі їм все дають і допомагають, а їм тільки треба знати чарівне слово і більше нічого.
Фото ілюстративне.
