Як мене так оце пощастило вийти в свій час заміж за того чоловіка, досі не розумію. Не виключаю приворот і чорну магію, тому що це явно було щось потойбічне. З перших днів все йшло якось наперекосяк. Якби не вмовляння моєї мами і свекрухи, то тих двох років ми б точно не прожили.
Зараз той шлюб мені пригадується, як якась побутова комедія. З хорошого у мене з тих часів залишився тільки син і залізобетонний оптимізм. Синові зараз майже шість років, батько іноді удостоює своєю присутністю, але скоро, я так думаю, все закінчиться, тому що його нова дружина чекає дитину, а колишній чоловік многозадачністью ніколи не відрізнявся.
Мені від нього навіть аліменти не потрібні, він щось там платить періодично, але сама я від нього нічого не прошу. Зайвий раз з ним спілкуватися не хочеться від слова зовсім. Навіть коли він з дитиною бачиться, то забирає його від своєї мами, з якою ми нормально спілкуємося і яка бачиться з онуком набагато частіше рідного батька.
У розлученні ми вже близько п’яти років. Всім хотів довести, який він золотий і турботливий батько, але вибрав для цього дуже дивний спосіб – оскаржувати будь-яке моє рішення. Не так одягла дитину, зовсім ним не займаюсь і так далі. Коли ставилося запитання, що ж він собі його по суду не забрав, раз я така видавав: “так ти ж мама я тут до чого”. Логіка, люди, логіка.
Потім у нього почалося своє життя і його старанність у вихованні сина і мене зводилося до рідкісних візитів. Там з’явилася одна жінка, потім інша, а потім він і до РАЦСу добрів, хоча при розлученні плювався і зарікався. Але мені було все одно, всі ці новини мені розповідала свекруха, коли приходила до онука або я його приводила до неї. Навіщо мені була ця інформація, досі не знаю, але звіт мені надавали регулярно.
Я знову в шлюб не поспішала. Вийшла на роботу, спасибі знову ж мамі і свекрусі, які були у мене командою рятувальників з сином, почала знову цікавитися життям, звикати до свободи. Та й побутових негараздів вистачало, так що кидатися на пошуки чоловіків я не прагнула.
Все вийшло трохи більше року тому само собою на дні народженні у подруги. Там я познайомилася з молодою людиною, з яким спочатку мило гуляли по парку разом з моїм сином, потім він став у мене залишатися, а потім ми з’їхалися остаточно. Він зробив мені пропозицію, через місяць у нас весілля, заяву вже написали.
З сином мій наречений знайшов спільну мову. Дитина у мене спокійна і товариська, тому цілком нормально прийняв нову людину. Татком його я мого чоловіка називати не змушувала, тому що тато у сина вже є. Таємниці з наших відносин я не робила, але і особливо афішувати не хотіла, щастя любить тишу.
Але в розмовах сина ім’я мого нареченого миготіло часто, тому що часу разом вони проводили досить, грали, гуляли, читали, щось майстрували. Колишній чоловік спочатку уваги не звертав, але якось вирішив дізнатися, що це за такий часто згадуваний дядько, а син без задньої думки і видав, що це мамин наречений.
В цей же день колишній під’їхав до мене на роботу побалакати. Вимагав, щоб поруч з його сином не не з’являлись чужинці, тому що у дитини є батько. Дуже епізодично, але є.
Я відповіла, що Дядько не сумнівний, а мій наречений, майже чоловік. З сином вони ладнають, в отці він йому не проситься, тому переживати нема про що. Але колишній вважав інакше, наполягаючи, щоб дитину захистили від спілкування з моїми чоловіками.
Мене це почало веселити, я запитала, чи не означає це, що він хоче забрати сина до себе. Там же сумнівних дядь немає, тільки перевірена тітонька. Колишній прикрутив звук і сказав, що не може забрати до себе, тому що його дружина чекає дитину.
– Ну і який тоді у нас вихід?
– Ти повинна вигнати цього чоловіка, у сина є батько, цього достатньо. А чужим чоловікам виховувати його я не дозволю.
— Простий, як п’ять копійок – вигнати. Це не мужик, а мій майже чоловік.
Чому він має право заводити нову родину, а я ні? І дуже мені цікаво, як це спробує чогось там “не дозволити”. Колишній знову закліпав очима і заявив, що я взагалі мама, мені належить дитиною займатися а не по шлюбам бігати. На його думку, поки дитину не вирощу, то ніякого мені особистого життя.
Сподіваюсь, що розумом син піде в мене, а не в свого батька. Ну от поясніть, як я узагалі за нього заміж тоді вийшла. Ну як? Чи це тільки у мене таке?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
