fbpx
Історії з життя
Їхати досить довго, тому беру одразу два квитки, адже з собою у мене досить крихка і дорога річ. Ніколи не мала на цьому шляху неприємностей, а цього разу на тобі! І все через оте друге місце, яке я викупила спеціально для речей

Ця історія трапилася зі мною у приміському транспорті. Хто часто їздить на великих автобусах мене зрозуміє. Їхати мені близько 5 годин. Зі мною в той раз їхали дві сумки і пакет, в них було кілька досить тендітних речей, яких здавати в багаж не хотілося. Тому я купувала відразу два місця.

Виїхала вранці, коли немає ажіотажу, і викуплене друге місце навряд чи комусь знадобиться. Так і було: в автобусі залишилося приблизно 10 вільних місць, практично третина від загального числа. При вході я показала відразу ж обидва квитка. Ніяких питань. Купуй хоч всі 30, якщо хочеш.

Сама сіла біля вікна, одну сумку поставила вниз, а іншу – на друге крісло, та ще й зверху пакет. Поступово кількість пасажирів збільшувалась. Це ті люди, які часто їздили по цьому маршруту, просто зупиняючи автобус. За правилами так не можна. Оскільки офіційно вони квиток не купують, а розраховуються безпосередньо з водієм. Але ніхто не заперечував. Всі прекрасно розуміють, що людям теж треба їхати у справах.

Хтось почав бубніти:

– Як в маршрутці, – але мене це не обходило.

Залишилося всього одне місце, в самому кінці, де п’ять крісел в ряд. Туди потрібно ще дістатись, адже прохід уже заставлений сумками. Ну, і моє місце.

В салон заходить пасажирка – жінка років 45. Я сиджу в навушниках і не відразу реагую на її питання.

– Що перепрошую? – витягаю один навушник.

– Дівчино, приберіть речі з крісла.

Я з самого початку боялася, що все цим і закінчиться. У нас не особливо розбираються, коли бачать місце, на якому ніхто не сидить.

– Вибачте, друге крісло спеціально для речей.

Навіть, якщо б я дуже захотіла, то речі прибрати просто нікуди. Пропоную жінці просто зайняти вільне місце далі.

– Чому я повинна іти туди, а ваші речі будуть їхати на окремому сидінні?

Прошу зауважити, що я це місце не окуповувала, а чесно викупила, заплативши належну суму.

– Це не вільне місце. На нього куплений квиток.

– І що? На ньому ніхто не сидить, прибери свої сумки.

Жінка, що сидить позаду, та, яка обурювалася про “маршрутку” мене підтримала:

– Якщо є квиток на це місце, то воно не вільне. Яка різниця, навіщо людина його купила? У вас взагалі квитка немає.

Почалося казна що.

Водій зупинив автобус і підійшов до нас.

– Дівчина, ви не маєте права займати порожнє місце. Швидко приберіть речі.

Став читати мені довгу тираду про неповагу. Зрозуміло, водій не звернув на мене і мої квитки при вході ніякої уваги, а, якщо і звернув, то забув.

Показую відразу обидва квитка. Невеликий ступор. Я розізлилась. Навіть не на цю жінку, а на водія, який доставляє людям незручності підбираючи всіх. У нього, до речі, з собою папір, де чітко позначені всі куплені місця і пасажири, які посіли ці місця. А мені доводиться захищати місце, яке ти сам же заздалегідь і купив.

– Жінко, сядьте, будь-ласка, в кінець автобуса, – додає водій і йде. Ніяких вибачень, звичайно ж, немає.

Вона, презирливо глянувши на нас, йде до останнього вільного місця.

Далі ми їхали тихо і спокійно, потихеньку вийшли “пасажири”, але нових водій вже набирати не став.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook