Їхав мій чоловік на заробітки аби здійснити свою давню мрію – купити гарну машину, де ж я думала, що він здійснить не лише свою мрію і все за мій рахунок?

Ми з Романом були одружені десять років і все у нас було непогано: жили в квартирі моїх батьків, двоє діток-школярів, ми обоє працювали, але я не повен день, бо ж діти, виходила на чверть ставки у школу, щоб втриматися на роботі. Жили ми від зарплати до зарплати, радо приймали від батьків з обох сторін і гроші і продукти, але частенько й позичали гроші, хоч і жили доволі скромно.

І ось якось мій чоловік вирішив поїхати за кордон.

– Всі мої друзі мають машини, лиш один я все на автобусі та на автобусі. Друг мій їде і мене з собою кличе і каже, що ми там машину купимо і сюди пригонимо. Що скажеш?

Я була проти, бо тоді вийде, що я маю сама годувати родину, поки чоловік буде працювати на свою мрію.

– А як ми жити будемо, поки ти на машину заробляєш?

– Я вам висилатиму гроші, тому поїду довше, ніж на рік.

Я б могла впертися і сказати «ні», але ж чоловік так на мене дивився, що я погодилася. Він поїхав і пересилав нам гроші і я вам скажу, що то було більше, ніж його звична зарплата, тому я не наполягала аби він вертався.

І ось так минуло півтори року, як приїхав мій щасливий чоловік на своїй новій машині. Світився він від радості, як нова копійка і те й робив, що заглядав у вікно на свою машину: чи вітер на неї листочки не накидав, чи пташки над нею не літають, чи не парко їй під сонцем…

А далі почали моєму чоловікові телефонувати друзі і родичі, щоб там когось привезти чи відвезти і то все за «дякую» і тільки дуже совісні скидалися на бензин. Ми поїхали на літо в село, бо у мене відпустка, а Роман шукав нову роботу і вирішили, що побудемо разом.

Але ж де – він в роз’їздах і коли я дізналася в яких, то не могла повірити, що він вважає це нормальним.

Отож, якось йому телефонує його найкращий друг дитинства поїхати на п’ять хвилин кудись. Я вже звикла і просто втомлено відвернулася, а чоловік раденький побіг, бо й друга зустріне і поможе йому.

Але не було його пів ночі і ще й не пояснював, де вони були. Далі на наступні вихідні так само, починаючи з п’ятниці. Я тоді не витримала і теж вирішила піти до своїх давніх подруг, вирішили поїхати в один заклад на дискотеку.

І яким було моє здивування, коли я за столиком з дівчатами побачила свого чоловіка і його друга!

Я не знала що й думати і вирішила поспостерігати за чоловіком. Він просто сидів і хоч явно не залицявся, але було видно, що компанія йому приємна. Я не стала чекати, коли подруги помітять мого чоловіка і сказала, що щось мені зле і поїхали ми додому.

Я сіла думати – вже чоловік три місяці вдома, коштів від нього ніяких, все на моїй зарплаті та на батьківських грошах. Його машина має більше косметики, ніж я і він ще й на бензин витрачається, а тепер он вирішив молодість згадати?

Я з ним поговорила, а він і каже, що я його не розумію і до батьків своїх чкурнув.

– То мій друг дитинства, я його знаю вже сорок років, а тебе скільки? От і рахуй!

Не могли чоловіка напоумити ні батьки, ні друзі – він собі знав своє і катався по барах. Доки його машина не зламалася, а його найкращий друг покинув його серед поля з поламаною машиною. Ніхто йому не допоміг скільки він не обдзвонював родичів і друзів. Нарешті зателефонував моєму батькові, бо у нього є уазік і зможе його потягнути.

Тоді він вже й надумався проситися назад в родину, бо побачив, що його найкращі друзі – то ми.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page