fbpx
Історії з життя
Їй – 18, йому 28, мамі 38. Вона одного разу передавала йому ніж через стіл. Вони обідали. І вона навмисно трохи довше звичного затримала свою руку в його руці. І дивилася при цьому прямо в очі. Він теж дивився прямо в її очі. Мама зблідла і опустила голову. Всі доїдали мовчки

Їй – 12, йому 22, мамі 32. Він вчора став маминим чоловіком. Вони їй сьогодні про це сказали. Дівчинка зачинилася у своїй кімнаті і цілий день звідти не виходила. Вони кликали її, мама підходила до дверей, пропонувала піти разом в кіно, на атракціони, в парк, в гості. Вона наполегливо мовчала. Лежала на своєму дивані. Спочатку поплакала. Потім заснула. Потім просто дивилася в стелю і думала. А до вечора дуже захотілося їсти, і вона вийшла сама.

Звикала кілька років. У багнети приймаючи кожне мамине слово. Презирливо кривилася, споглядаючи їх разом. Грубіянила.

Мамина молодша сестра намагалася з нею поговорити. Не давалася. Подумувала втекти з дому. І одного разу таки втекла. До ночі сиділа навприсідки в сусідньому будинку на сходах, що ведуть на горище. Потім замерзла і вирушила до тієї самої маминої сестри.

Коли за нею приїхала мама, дівчинка вже відігрілися і повечеряла. У мами дрібно тремтіли руки і були заплакані очі. Мама за нею приїхала одна.

Додому поверталися на таксі. Вона бачила мамин профіль. Мама була старою. А він був красивим.

Тоді вперше він пропав на цілий місяць. Дівчинка ні про що не питала маму. Мама нічого їй не говорила. Але вдома стало як раніше. Вона і мама. Навіть потроху потеплішали стосунки. І дівчинка заспокоїлася.

А потім він знову з’явився в квартирі. Молодий мамин чоловік. І дівчинка змирилася з тим, що він увійшов в їхнє життя назавжди.

Їй – 18, йому 28, мамі 38. Вона одного разу передавала йому ніж через стіл. Вони обідали. І вона навмисно трохи довше звичного затримала свою руку в його руці. І дивилася при цьому прямо в очі. Він теж дивився прямо в її очі. Мама зблідла і опустила голову. Всі доїдали мовчки.

А потім мами не було вдома, вона підійшла до нього, вперлася чолом в спину і затамувала подих. Він на секунду застиг, обернувся, легенько її відсторонив, трохи струснув за плечі і попросив не показувати коників.

І вона зайшлася в емоціях. Ну чому – чому – чому? Що ти знайшов в ній! Вона ж стара! У неї повно зморшок на шиї, ти хіба не бачиш. Навіщо тобі така?

Він приніс воду, посадив її в крісло, накрив ковдрою. І вийшов, грюкнувши дверима. Вона сиділа в соплях, ковтала сльози і розуміла, що треба йти в гуртожиток чи на квартиру. Її щойно відкинули, як кошеня. Знехтували. Обезцінили. Відсунули.

Він був гарний. Він їй снився. Він не приходив додому. Мама мовчала. Вони обидві ходили по дому, як тіні.
Повернувся через кілька днів. Мами не було, вона знову була одна. Сиділа за столом на кухні, пила чай і писала конспект.

Він підійшов до столу, у неї все перевернулося всередині. Сів навпроти і, дивлячись їй в очі, стомлено сказав: я кохаю твою маму, прийми це, не тебе, твою маму, і давай більше до цього не повертатися і не псувати нерви один одному, ти ж велика дівчинка.

І жодного разу не відвів очі, поки говорив.

Велика дівчинка пролежала всю ніч з сухими очима і порожньою головою, а на ранок натрапила на нього і маму на кухні. Вони обіймалися. Її стало недобре, і вона ледве встигла забігти в ванну.

Місце в гуртожитку знайшлося. Мама просила повернутися. Потім, трохи часу по тому, дала їй гроші на квартиру.

Їй 25, йому 35, мамі 45. Як не дивно, стосунки майже налагодилися. Вона приходила в гості. Вони разом обідали, базікали і сміялися. Мамина сестра їй одного разу сказала: слава богу, ти виросла.

Мама була щаслива, вона була спокійною, він був як і раніше гарний. Ні, він був дуже гарний. Занадто. Вона ловила себе на думці, що всіх своїх шанувальників порівнює з ним. І думка ця їй не сподобалася.

А потім у неї трапилася нещасна любов. Невтішна. Він був одружений і не збирався йти з дому. А вона його любила. Чатувала у роботи. Плакала. Не хотіла бути «дружиною в обідню перерву». Все відбувалася гірко. Він возив її на море. Дарував подарунки. І дивувався, невже їй цього мало. Невже неодмінно треба все це помістити в якийсь формат, попередньо походивши в фаті. І зубні щітки в стаканчику. У нього це вже було. Навіть найбільша любов перетворюється в нудний союз, коли люди постійно миготять один у одного перед очима, вирішуючи загальні побутові проблеми.

Вона не погоджувалася, вперто мотала головою. І пам’ятала, як її маму обіймав чоловік на кухні. А вона, ненормальна, тікала у ванну. Як вона не розуміла, що життя удвох може бути іншим. Гарним. Спокійним. Справжнім.

У той рік її штормило сильно. Вона рідко забігала додому. Кілька разів перетиналися з мамою в кафе, кілька разів заїжджала до них. Мама трохи схудла. Воно і зрозуміло мама взагалі дуже серйозно за собою стежила. У мами як і раніше був гарний чоловік і вона, доросла і вже все розуміє, остаточно відчула свою маму.

Їй 28, йому 38, мамі 48. Їй підвернулася робота в іншому місті, і вона поїхала. Вірніше, роботу в іншому місті вона шукала сама. Рятуючись від колишніх важких стосунків. Які вкрали у неї майже три роки життя.

На новому місці призвичаїлася. Заспокоїлася. І навіть зав’язалися  стосунки з колегою. Неодруженим і симпатичним. Ніби як треба було виходити заміж, думати про дітей. І щось вирішувати зі своїм життям.

Мамин чоловік приїхав у відрядження в її нове місто. Вони пішли обідати разом. Їй було легко і весело. Вона розповідала йому докладно про своє нове життя, розпитувала про справи, про маму. Він відповідав. Вона перевела погляд на його руки і гостро відчула, як їй хочеться, щоб він її обняв.

Він, здається, зрозумів. Замовк. Підбирав слова. Боявся образити. Сказав все-таки. Він любить її, маленьку примхливу дівчинку, він знає і відчуває її образи, бажання, вони завжди будуть добрими друзями, і вона завжди зможе розраховувати на його допомогу.

Обом було ніяково. Вона похитала головою і розсміялася: ну і справді, чого вона від нього хоче. А потім він їй подзвонив, і сказав, що мама занедужала, чекає її. Вона негайно передзвонила мамі, у тої був втомлений, але підбадьорливий голос. Звичайно, моя дівчинко, можна на вихідні. Не на ці, та, закінчуй свої справи. Давай на наступні. Так, буду рада тебе бачити, дуже скучила. А ти простила мене, раптом несподівано запитала мама. Ну, за нього пробачила. Він тобі подобався, я побачила і зрозуміла це відразу. І я сто разів пошкодувала, що так все вийшло. Ти пробач мені, будь ласка. Найменше я хотіла заподіяти тобі зло.

А потім він знову подзвонив їй і сказав, що мама в клініці. І треба їхати. Два дня її відрядження і вона приїде. Два дня це не довго адже, правда Не довго, приїжджай, якраз будуть аналізи і діагноз.

Вона приїхала. До мами вже не встигла. Він стояв в лікарняному коридорі з порожніми очима. Красивий і невтішний. Важко на неї подивився. І відвернувся до вікна.

Після прощання вона ходила привидом по квартирі. Перекладала речі, бралася перемивати чистий посуд, заварювала по кілька разів і виливала остиглий чай, вимила вікна.

Він теж чимось себе зайняв. Приходив пізно з роботи. Не вечеряв. Тихо пробирався в спальню.
Вона одного разу, коли його не було, заглянула туди. Пахло маминими парфумами і колишнім щастям…
У неї защеміло серце, коли вона побачила мамині фотографії на комоді, на стіні, на покривалі… Різко закрила двері…

Подумала, що вона так нічого про них і не зрозуміла. Подумала, що вже ніколи й не зрозуміє…

Автор: Зоя Kaзанжи.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page