Їй кажуть: «А де ти проведеш відпустку? Чому не їдеш на море? Там пісок, мушлі, сонце!»
А вона лише знизує плечима, лагідно всміхається і їде в село. Там обіймає свою рідну, теплу матусю, ласує черешнею прямо з дерева, п’є запашний чай. Ледве прокинувшись, закрутивши в пучок довге руде волосся, у просторій сукні без рукавів, босоніж біжить до річки. З розгону пірнає в прохолодну воду, усміхається здивованим качкам, слухає, як дрібна рибка легенько торкається холодними носиками до ніг. На березі цвітуть ромашки, пасуться кучеряві вівці, що з апетитом жують соковиту траву і меланхолійно споглядають довколишню красу.
Після сніданку, взувши великі чоботи, вона йде до лісу по гриби та суниці. Гриби смажать із картоплею, а з суниць варять варення. Чай готують такий, що його п’ють по дві-три чашки: із листям смородини, черешні, меліси.
Приходить сусідка, старенька тітка Мілька, приносить козячий сир – подяку за книги, які бере читати з маминої бібліотеки. Бабусі вже за вісімдесят, але, на подив усім, вона читає весь час, особливо любить Агату Крісті. Знімає свої маленькі капці біля порога, благоговійно зупиняється біля книжкової шафи, надягає окуляри, вибирає одразу дві-три книги, складає їх у чисту полотняну торбинку. П’є чай із цукром, поправляє просту білу хустинку на голові, розповідає про приблудне цуценя, яке забрело на бджолину пасіку, де господарюють її дід із онуком Мишком.
– Привик, мабуть, усіх рятувати, от і прихистив бездомного. І як він із ним буде? Він же днями на роботі, — бідкається тітка Мілька за онука-рятівника.
А ввечері, коли спадає спека, вони з мамою поливають пузаті кабачки, пухирчасті огірці, солодку молоду моркву, обливають одна одну водою і сміються, наче діти.
Вночі у відчинене вікно чути спів солов’я, цвіркотіння цвіркунів, тупіт їжачків, шелест трави. Легкий вітерець гойдає білосніжну фіранку…
Одного дня, з трилітровою банкою меду, приходить онук Мишко. У Мишка два метри зросту, плечі широченні, а в кишені сорочки, пригрівшись, солодко спить врятоване товстолапе цуценя.
Мама дістає для гостя найбільше горнятко, наливає запашного літнього чаю, пригощає теплими пиріжками з черешнею. Відкрита банка меду пахне сонцем, літом і волошками. За любов до книг Агати Крісті Михайло називає свою бабусю міс Марпл, хвалить пиріжки й чай, обіцяє полагодити їхній старий, скрипучий ґанок.
Він стругає дошки, випилує потрібний розмір із такою вправністю, що на нього приємно дивитися.
А потім вони довго, аж до зірок, сидять на новому ґанку й тихо розмовляють про все на світі. На її колінах спить цуценя. Ніч пахне травою, яблуками й м’ятою, а собака – молоком і дитинством. Попереду ще два тижні відпустки, щоденних радісних зустрічей, довгих вечірніх посиденьок, ніжних слів, теплих обіймів. А за два тижні мама з бабусею Мількою довго махатимуть услід машині, що віддаляється, своїми маленькими долоньками і витиратимуть тихі, світлі сльози фартухом…
Вона вийде на роботу, пригощатиме колег медом і черешневим варенням, вислуховуватиме їхні скарги на те, як дорого нині відпочивати на морі, непомітно для всіх розглядатиме ремінець босоніжок, трохи погризений цуценям, згадуватиме літо в селі й усміхатиметься.
