Їсть сваха моя і бачу, що кожна ложка їй ніби як шматок глинища у рот іде. Зрештою, процідила вона кілька разів ложкою той суп у тарілці і запитує у доньки моєї голосом строгого вихователя: “Сподіваюсь, ти не цим супом будеш сина мого годувати, коли він з роботи повернеться? Чоловіку треба чогось ситного, аби сил мати”. Тут уже я не витримала і таки порушила обіцянку, яку ще вчора доні своїй дала.
Нема для матері гірш, як бачити, що її дитина щастя не має. Ніби й не грішила я, все життя прожила мов чистий лист. навіть нікого не образила за свій вік, а доня моя долі не має.
Хоч вона по-своєму якось і щаслива. Кохає свого того Ігоря. просто до нестями. Кожен його подих ловить і у всьому своєму чоловіку годить. Троє діточок малих у них. Якщо я раніше й сподівалась. що вона прозріє і рожеві окуляри із неї зпадуть. то вже коли вона при надії четвертим стала, зрозуміла я що то на роду написано їй таке. Що я могла? Лиш допомагати, та й годі.
А от Ігор… не знаю, де вона там принца знайшла у якому ракурсі роздивилась? Маленький, зігнутий і вічно усім і усіма незадоволений. Його чути здалеку, голос там що у тітки Марусі на базарі. Лементить так, що хоч вуха затуляй. І все він на когось жаліється, та комусь щось доводить. Але ж любов, що я зроблю?
Годую я ту сім’ю, бо ж мій зять заробляє рівнісінько на свої потреби. Тобто чотирнадцять тисяч у нього йде на одяг для себе єдиного і неповторного, на те, аби заправити і відремонтувати авто і харчуватись в кафе що біля роботи. Дружина ж повинна була би із дитячих грошей і оренду оплачувати і чотирьох діток одягати і за собою дивитись, бо пану подобається аби жінка йорго зустрічала при повному параді. а не в халаті і капцях домашніх.
Я на трьох роботах працюю. тягну все що тільки можу у дончину квартиру, але на все не вистачає. Оце придбали їй сапоги осіння і двом старшим по курточці і до десятого листопада мусимо лиш на хлібі і макаронах сидіти, бо ж ні копійки не маємо зайвої ні я, ні вона.
Сваха ж у мене теж пані гонорова і дивиться на всіх із висока. хоч і має зросту всього метр п’ятдесят. Три роки тому у неї були негарази зі здоров’ям, то тепер син носиться із мамою, мов із торбою писаною. Коли та на гостину приїздить, то ще тільки на руки не беруть ту пані, а то прямо так запопадливо треба навколо неї ходити, аби в усьому догодити.
Ну от, як на те, приїхати надумала вона у середу минулу. Донька дуже мене просила мовчати щоби там мама її Ігоря коханого не казала. Я ледь не обітницю давала, що уста мої будуть затуленими, а вуха закладеними увесь той час, що матиму честь знаходитись поруч вельмишанованої особи.
Та де ж ти втерпиш, як вона сіла їсти до столу і давай доньку мою голосом строгим повчати, що суп, який ми зварили із того, що мали, їсти її сину дорогоцінному не гоже. Розповідала вона про м’ясо і котлети і дуже дивувалась порожньому холодильнику:
— У доброї господині повинні бути завжди запаси триденні харчів. А в тебе і літри молока немає. Невже так важко у магазин сходити.
Ну чесно, я мовчала. Трималась. геть рукою рота затуляла, але не змогла:
— То замість того, аби подякувати що годуємо вашого сина задарма, ви ще й совість маєте говорити, що не тим. А чи відомо вам, що нині у гаманці у неї лиш сто гривень, яких має стати на два тижні? зате син ваш придбав шості кросівки за вісім тисяч гривень у фірмовому магазині. Може вам їх подати, а чи йому розігріти на вечерю? Хоча ні, там ще телефон в кишені за тридцять тисяч, то може його на гарнір?
Ну тепер хоч не ходи до доньки. аби не бачити того, що моя нестриманість наробила. Прямо кінець світу після тих слів моїх стався. ну їй богу.
Бачте. тепер Ігор дуже ображений на жінку свою і строго заборонив мені приходити. Ага прямо я послухала, не буду з’являтись у квартирі на яку сама й заробляю. Донька постійно хлипає. бо ж чоловік тепер із нею не балакає і завів мову про те, що напевне їм краще буде пожити окремо:
— та перехрестись і подякуй. Не забудь про аліменти йому нагадати і сказати, що в разі несплати буде він там, де усі справжні чоловіки у нашій країні нині. Бач який пан? Прямо жити окремо стрибай навколо з бубном.
Але донька не чує мене і не слухає. Все говорить, що я мала б ути стриманішою і не втручатись у її життя.
От тільки я не розумію. чого то я мала мовчати?
Ну от скажіть, хіба я не правильно сказала. ну ви б змогли змовчати на моєму місці?
29,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
