Так склались обставини, що сваха моя не мала іншого вибору, окрім як жити у домі доньки моєї. ніби як, дитина моя допомогла свекрусі своїй. прихистила, обігріла, але тим не менш, щодня почала жалітись на неї. Коли уже доня в трубку хлипати почала. ми з чоловіком сіли в авто і поїхали її рятувати. От тільки по приїзді зрозуміли, що руку допомоги ми повинні простягнути геть іншій людині.
Донька моя заміж вийшла близько восьми років тому. Живуть із чоловіком вони дружно, зять у мене і господар гарний і батько прекрасний і чоловік дружині – найкращий. Ми все казали, що вдався він у маму свою. Сваха наша теж, дуже добра жінка була. До роботи – вогонь, і у компанії найперша веселуха.
А рік тому склалась у житті свахи дуже неприємна ситуація. Жили вони із чоловіком усе життя в домі батьків його і хазяйнували. Аж тут. коли свата нашого не стало, його батьки раптом заявили невістці своїй, що вона повинна дім їхній звільнити, адже там тепер житиме їхній старший онук.
Звісно, що не очікувала сваха такого. Як не як. а з чоловіком у тім домі більше двадцяти років хазяйнували. Ремонт гарний зробили. Сад виростили, та й двір там був таким. що я лиш на картинках і бачила красу подібну. Але з чужого коня злазь і в болото. Що вона могла довести, якщо дім і справді не її? Зібрала речі і перебралась у квартиру до сина свого.
Ми ж доньці на весілля квартиру подарували. Одна вона у нас – улюблениця. Все життя ми господарство тримали. та й поля свої гарний прибуток давали, а ми гроші складали на купку. Завдяки праці своїй і економії. придбали ми донці трикімнатну квартиру у новобудові. Тож сваха мала свою окрему кімнату і дітям заважати не повинна була б.
От тільки це ми так вважали. Як тільки сваха переїхала все частіше доня наша почала на неї скаржитись:
— Все їй не так і не те: То сина свого я не так годую і не тим, то за чоловіком не дивлюсь, то пилососити починає. хоч я перед тим уже й прибрала. Я вже не витримую.
Знаєте ті причіпки спочатку були дрібними, ми з чоловіком сподівались, що причина лиш у тому, що під одним дахом різні покоління живуть. Та й не притерлись вони ще одне до одного, потрібен був час, аби звикли одне до одного. Але коли донька вже хлипати в трубку почала, нам стало зрозуміло, що її треба рятувати.
Місія у нас тоді була не надто приємна. ні я ні чоловік не уявляли, як то має виглядати. Ми. навіть не розуміли, чи вистачить у нас духу вказати свасі на двері із доньчиної квартири. та й з зятем потрібно було побалакати. Як він дозволяє мамі так із жінкою своєю поводитись.
Однак, по приїзді ми побачили не надто гарну картину. У всій квартирі ото лиш кімната свахи і мала людський вигляд. Не знаю. коли де і що я прогавила у вихованні доньки, однак вона абсолютно нічого не робила. Дитина бавиться на килимку, поруч купи іграшок не метена підлога і пил на якому малювати можна.
А онук. Сльози на очі, адже малий в обідню пору не був навіть умитим. Брудна кофтина і такі ж штанці. Зате доня моя – ляля. Сидить на дивані і очі в телефоні. Ми приїхали, пів дня пробули, а вона і пози не змінила. З малим бавилась сваха наша і вона ж нас зустріла і їсти нам подала теж вона.
— Вікторіє, доню, – звернулась вона до доньки моєї. – Там супчик на плиті для малого я зварила, може погодуєш Матвійка?
Здавалось би прості слова. Обережне і досить тактовне запитання, але донці моїй наче що ускочило:
— Чи ви руки погубили? не бачите, що я зайнята? так важко взяти малого і погодувати, як уже тут живете на всьому готовому і з моєї ласки. Ні треба відволікати і вказувати що мені робити.
Як завелась моя Віка, як завелась. Осою кружляє довкола і кидає слова камені, та такі важку, що й не віриться, що то саме моя дитина таке говорити може.
Перезирнулись ми із чоловіком і усе нам ясно стало. Я доньку як змогла заспокоїла. а чоловік сказав свасі речі збирати. Я вийшла в коридор набрала куму. яка в селі сусідньому була директором гімназії, запитала чи не має вона вакансії учителя, пояснила усю ситуацію свахину.
Пожила у нас сваха тиждень, а потім уже в свою квартиру, що їй гімназія виділила у сусідньому селі, переїхала. Учителює, дуже її діти люблять і колеги шанують.
І знаєте, така це людина тактовна і золота. Могла б про доню мою багато чого розповісти, але ні, жодним лихим словом не обмовилась.
Для неї моя доня – найкраща невістка.
— Вона мене у найважчу хвилину прихистила, прийняла, обігріла. Син мій із нею щасливий, то й для мене все добре.
Дивлюсь я на сваху свою все у себе запитую: а як би я на її місці вчинила? Чи вистачило б у мене мудрості все от так сприймати і пройшовши через ті ж випробування, залишатись такою ж доброю, мудрою і тактовною?
Навряд чи б я змогла змовчати от такій невістці і вже б точно не говорила про неї, як про найкращу пару синові.
А ви б змогли?
29,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
